– Все, з мене вистачить, подаю на роз лучення! – закричала 54-річна Стефанія. – Дерзай! Може це і є моя мрія всього життя! – посміхнувся чоловік. – А я подам! Не вірить він, гад. Стефанія подала на роз лучення, а потім вони й оголошення написали про розміну своєї троячки. Повернувшись додому, Сергій плюхнувся на улюблений диван і за звичкою попросив дружину поїсти чогось. Та відреагувала не так, як завжди. – З чого це я мушу тобі їжу готувати? Я тільки собі приготувала. – Ну, може, поділишся зі старим знайомим? – У мене цих старих знайомих може кілька десятків. І я що, їм усім має готувати їсти? – Я заплачу, – перебив уже kолишню дружину Сергій. – … я ж це все одна не з’їм, та й викинути шkода.
Тільки ціни будуть ресторанні – Та й хай! Тільки давай рідше, – не встиг Сергій домовити, як Стефанія вжилась у роль. – Чого ж це ви мені тицяєте, вибачте. Чекайте, доки принесуть вашу страву. З того часу Сергій істи заходив на кухню, як у ресторан, а одного разу Стефанія побачила, як усе влаштовано у ресторанчику перед їхнім будинком і вирішила повторити. Зайшовши на кухню, Сергій не повірив своїм очам: картини на стінах, біла скатертина, квіточки у вазі та листок на столі. Чоловік підійшов і побачив на аркуші написи: «Меню», «Свіжевижатий апельсиновий сік – 40 гривень», «Страдо дня – запитайте офіціанта»…
Потім до нього вийшла дружина в красивій сукні, що облягає її постать, що звідкись з’явилася, і в білому фартуху поверх. Її волосся теж було гарно прибрано в зачіску, а на обличчі крім милого макіяжу сяяла вперше посмішка. Починаючи з того дня дружина зустрічала чоловіка тільки так. Якось вона захворіла і не могла вставати з ліжка. – Хоч би хто пил з полиць прибрав, – сказала вона, побачивши чоловіка перед її дверима. – Заплатиш? – єхидно посміхнувся той. – Безсовісний… заплачу, а куди я подінусь? Так і жило kолишнє подружжя у біз нес-від носинах. Спав kожен у окремій кімнаті, а вдень ніхто не виходив із ролі. – Що ж ти, Стефанія Павлівно, одна й одна? – запитав одного разу Сергій за обі дом. – Так, заміж ніхто не кличе. А ти чого? Чи не нудно тобі хіба? – Ще як нудно! А виходь за мене заміж, га? – Ну, треба подумати, – Стефанія почервоніла.
