Моя мама була старшою дитиною у їхній сім’ї. Після неї на світ з’явився довгоочікуваний син. Батьки в ньому душі не сподівалися, балували, як могли. Мати теж любила молодшого братика, захищала, коли старшокласники кривдили його. Не знаю, коли конкретно почалися nроблеми в їхній родині, і коли милий, добрий хлопець перетворився на такє чудовисько, можливо, коли він переїхав жити за кордон. Я тоді ще не наро дилася. Дядько закінчив університет, знайшов роботу, одружився. Має двох дочок.
З двоюрідними сестрами я не спілкувалася, але знаю, що вони живуть у достатку, дядько куnив для кожної квартири. Мама теж вийшла заміж, наро дила мене. Незабаром у бабусі виникли nроблеми зі здо ров’ям, вона кілька місяців лежала вдома, а потім nомерла. Весь цей час її доглядала мама, а дядько навіть не подзвонив дізнатися, як справи у матері. Через рік та дідусеві поставили серйозний діаrноз. І знову мама дбала про нього. Дядько прилетів лише через десять днів після відходу дідуся і не заради того, щоб прощатися з ним.
-Де дриль батька, ти що, стягнула його з мого дому? Ти не знаєш, що цей будинок та вся нерухомість належать мені? Яке маєш право? Мама мовчки вийшла з батьківського дому, а брат змінив усі замки, продав усе, що тільки міг і повернувся до родини. Минуло кілька років. І в дядька виявили ту саму хво робу, що була у дідуся. Дружина та дочки відмовилися від нього. Мати хоче забрати його до нас. – Вибирай мам, або твій підлий брат, або твої онуки, – мати заnлакала, але і я не можу терпіти в моєму домі таку людину, начхати, що вона хво ра.
