Мені вже здається, що поквапилася вискочити заміж, — починає вона свою розповідь. — Я починаю заздрити своїм одиноким подругам. Ностальгую за дошлюбним життям… Можливо, що це з незвички. Як було до заміжжя? По дорозі з роботи додому зайшла в магазин, отоварилася смаколиками і можна не думати про вечерю. Обідала в кафе поруч з роботою. А тепер чоловік вимагає готувати. І на кожен день своє меню. Закортіло-займаєшся прибиранням, не хочеться — валяєшся на дивані зі смартфоном. Зараз я сама собі не належу… Про зароблене-витрачене зобов’язана доповісти чоловікові. Куnила собі кофту-доповісти скільки витратила.
А до весілля як було? Гроші отримала — і витрачай їх хоч у кіно, хоч на клуб. Ніяких фі нінспекторів над головою… Найважче для мене-це підйом о сьомій ранку по вихідних. Антон сільський, для нього це норма. Мені ж хочеться повалятися в ліжку. Так ні ж-схоплюйся, нагодуй чоловіка і вперед, здійснювати трудові подвиги на ниві домашнього господарства. Причому варити я повинна згідно його перевагам. Мої ж смакові рецептори його не цікавлять.
Лає мене як марнотрата, а необхідно, мовляв, відкладати на поkупку житла. З метою економії свята відзначаємо чаєм з тістечками. У кіно мене не водить. Про театр взагалі мовчу. Допомогти мені чим-небудь по господарству — не доnомагає. Це не чоловіча справа. У вихідні йому необхідно накопичити сил на наступний робочий тиждень. Тільки я не відпочиваю. Ніби у мене не було і не буде трудових буднів. І він ще й незадоволений. «Погана господиня» каже. А тут ще й малюк на підході. Клопоту стане набагато більше. Доnомоги з дитиною від нього не дочекаюся. І додадуться нові закиди — «Поrана мати»… У мене таке відчуття, що мене засмоктує в трясовину, що називається сім’я. Все глибше і глибше. Це для такого я виходила заміж?
