Я як в Інститут вступила, то в рідне село не поверталася. Ну, тільки для того, щоб батьків відвідати. Вони все життя в селі прожили. Після інституту я знайшла роботу і взяла квартиру в іnотеку. Батьки завжди мене підтримували. Все було добре до того моменту, як не стало мого батька. Після цього мама дуже сильно зажурилася. У неї спочатку деnресія була, вона ніяк не могла змиритися з подією.
Вони з батьком тридцять років прожили в любові і гармонії. Його втрата сильно по ній вдарила. Вона дуже змінилася, стала вимогливою, як дитина, стала панічно боятися самотності. Коли я до неї приїжджала, вона зі сльо зами на очах благала мене залишитися якомога довше. Тоді я чітко зрозуміла, що далі так тривати не може, маму потрібно забрати в місто. Мама не відразу на мою пропозицію погодилася, вона дуже любила село, свій будинок, свій город.
Однак, мене вона любила більше. Вона зібрала свої нечисленні пожитки і вирушила зі мною. Після її переїзду і моє життя сильно змінилося. Будинок мій якось наповнився затишком і теплом. Мама щовечора радісно чекала мене після роботи і раділа моєму приходу. Це дуже приємно. Потім ми разом вечерю готували. Зараз вона вже старенька, їй цього року виповнюється вісімдесят три роки. З віком у неї nроблеми зі здо ров’ям з’явилися, вона насилу ходить, але я все одно рада, що ми разом живемо. Немає нікого для мене дорожче рідної матусі.