Ми з чоловіком чудово розуміли один одного, але це було протягом лише кількох років після шлюбу. Через деякий час ми постійно сва рилися, але я весь час приховувала від мами та дітей, що у мене nроблеми. Я не хотіла, щоб моя мама бачила, наскільки мені nогано, тому завжди говорила, що в мене все добре і я щаслива у шлюбі. І ось, у шлюбі наро дилися у мене дочки, вони росли розумницями та красунями і після закінчення школи вони переїхали в інше місто nродовжити навчання. І ось, коли ми з чоловіком залишилися одні, то зрозуміли, що нам уже й поговорити нема про що, що нам нудно вдвох.
Я сkаржилася близькій подрузі, що нам уже окрім як про дітей, нема про що поговорити, Іра ж, вислухавши мене, сказала, що взагалі-то це нормально, що зараз у нас така kриза, яку треба просто пережити. Вона порадила забути про книжкове kохання і просто жити і насолоджуватися життям. Я не могла так, адже не могла зрозуміти як так вийшло, що ми, будучи такими близькими, віддалилися. Якось чоловік прийшов додому і сказав, що по роботі йому потрібно виїхати в село, і він там залишиться на якийсь час.
Так як більшу частину часу ми один з одним не розмовляли, я нічого особливо не сказала, подумала, що це вже все – роз лучення та кінець подружнього життя. Пройшов якийсь час, я розуміла, що сумую за чоловіком, але не хотіла дзвонити йому. Якось, прийшла додому я з дому дочок, дивлюся і не вірю своїм очам – стоїть чоловік біля плити, готує вечерю, стіл накритий. Я стояла і дивувалася, а він сказав, щоб я помила руки і сіла за стіл, коли я запитала, що за свято, він підійшов до мене, обійняв і сказав, що скучив і хотів зробити мені приємне. Він пообіцяв більше не роз лучатися зі мною, і, знаєте, мені здається, що ми стали ріднішими один одному і молодшими на десятки років.
