Я не можу змірятись з тим, що чоловік так багато уваги приділяє своїм батькам. Я ревную його до них. Так, вони перебувають у ліkарні, але за ними там наглядають. Навіщо так багато часу проводити в лікарні, якщо його там не потребують? Він сидить там цілодобово. А це мені не подобається. Я завжди була ревнива, але зараз ревную не до жінок, а до його батьків. Мене ніхто не розуміє та не підтримує. І чоловік, і мама, і подруги вважають, що я безсердечна егоїстка. Іноді в мене таке почуття, ніби я вчинила злочин.
Адже тільки хочу уваги власного чоловіка. Адже я не вимагаю від свого чоловіка покинути своїх батьків? Мені просто хочеться, щоб він частіше був поряд зі мною. Адже це важливо для нашої сім’ї, якщо ми маємо намір залишитися сім’єю. Мені зараз справді потрібна хоч якась підтримка. Але не знаю, де її одержати. Друзі відворачуються, вважають мене мало не відьмою, мама дорікає, натякає на те, що в майбутньому я її покину. Чоловік узагалі мене не хоче слухати. Думає, що пови нен там бути. Що робити?
Я поважаю сім’ю свого чоловіка, але таке ставлення чоловіка до його батьків – справжнє катування для мене. Я сто разів пропонувала йому подивитися на це з мого боку, але він нічого не хоче слухати. У мене теж є свої родичі, з якими я могла б провести час, і я певна – йому б не сподобалося. Мені дуже хочеться, щоб хоча б частину свого часу він проводив у себе вдома зі мною. Я потребую його і дуже ревную. Можливо я не права? Може, я чіпляюся, чи чоловік справді переборщує?
