Моє життя останнім часом почало просто руйнуватися. Я не розумію, чому це так, але так жити далі я більше не можу. Мій чоловік від мене пішов, забравши через суд дітей. І я навіть не можу з цим нічого зробити. Всі мої і його родичі підтримую його, а не мене. Найважче, що зраджена рідними мені людьми. Напевно, моє життя закінчиться ось так, і я залишуся зовсім одна і не зможу все повернути. Найважче це бачити очі своїх дітей і намагатися їм пояснити, чому я більше з ними не живу.
Адже вони нічого не розуміють і думають, що я просто у відпустці, тому що чоловік так пояснює дітям мою відсутність. Я намагалася поговорити зі своєю матір’ю, але вона повністю розчарована в мені. Їй зараз на мене абсолютно все одно і всі її сили спрямовані на онуків. Так і бачу, як вона хоче виховати в них кращу версію мене. Якщо чесно, то не дуже хочу оголошувати те, що я зробила. Мені дійсно за це со ромно. І це не привід для того, щоб до мене всі так ставилися.
Фактично моє життя зараз зруйноване. Саме це стало причиною того, що я почала ходити до психотерапевта. Ми працюємо з ним вже кілька місяців. Терапія ніколи не була панацеєю в цьому плані. Адже навряд чи я зможу повернути прихильність чоловіка, а вже тим більше дітей. Не хотілося б, щоб вони, будучи підлітками, зненавиділи мене. З цим я не зможу впоратися ні з одним терапевтом. Адже для матері не може бути нічого гіршого, ніж те, коли її існування заперечують власні діти. Загалом, так чи інакше, але мені хочеться вірити, що коли-небудь все налагодиться. Мені здається, жодна людина не заслуговує такого ставлення, яке зараз проявляють до мене мої ж родичі. Це просто несправедливо ні в якій мірі.
