У нас із мамою різниця у віці сімнадцять років. З моїм батьком вони роз лучилися ще до моєї появи. Потім у матері було кілька чоловіків. А коли мені виповнилося п’ятнадцять, вона одружилася з відставним військовим. Він був старший за маму на дев’ятнадцять років, обожнював маму, а мене балував. Через вісім років вітчима не стало. Того ж року я познайомилася з Максом. Ми заkохалися одне в одного з першого погляду. Через рік ми одружилися. У Макса з тещею стосунки налагодилися швидко і були дуже теплі. Якось я зрозуміла, що ваrітна. Ну все, як завжди:
зіграла весілля, заваrітніла від чоловіка, потім народ жуватиму. А потім ми з Максом та новонародженим малюком переїдемо до нашого будинку, який вже був на завершальній стадії будівництва. А до переїзду ми житимемо з мамою у великій квартирі, що дісталася у спадок від вітчима. Потім я дізналася, що й мати ваrітна. Випадково підслухала, коли вона розмовляла з подругою. Як? Від кого?! Вітчима давно немає, інших чоловіків у мами не було, інакше б я знала.
«Ларчик відкривався просто» — Макс. То мати, при знайомстві з ним висловилася: «Якщо щось убуло, то інше з’явилося». А я тоді подумала, що убуло її щастя, а прибуло моє. Виявляється, вона на своє щастя натякала. Відбулося з’ясування стосунків. Спершу віч-на-віч з мамою, потім утрьох з Максом. Мій благовірний брав усю провину зради на себе, відгороджував маму. А та жодної провини за собою не відчувала. Погарячкувавши, я мало не подала на роз лучення. Потім, охолодивши, вирішила не пороти гарячку. Так і живемо утрьох. От і все. А як буде далі, не маю жодного поняття. Здається, між мамою та Максом стосунки продовжуються. Я їх обох люблю, але й зради пробачити не в змозі. І як мені бути?
