У нас у сім’ї є дуже гарна традиція. Завжди, коли настає чийсь день народження, ми організовуємо сюрприз. Ми любимо дивувати своїх близьких. Звичайно, ми не влаштовуємо розкішних застіль, але можемо собі дозволити виїхати кудись за місто або посмажити шашлики на природі. Так було завжди. Якщо день народження у мене, то чоловік зранку дарував великий букет квітів, а після роботи я точно знала, що ми кудись поїдемо. На цьому і починався наш сюрприз, це навіть краще за подарунок, бо запам’ятається на все життя.
А якщо день народження у чоловіка, то я пеkла великий пиріг, який він любить, чекала на нього з роботи, і ми вирушали до ресторану. Наш син, якому 7 років теж звик до такої традиції, і завжди чекає на день народження. І ось я після роботи, бігом збираюся додому в передчутті сюрпризу від чоловіка. Мене колеги звали з ними піти в бар чи караоке, але я відмовилася, мені хотілося провести час із сім’єю. Я забігаю додому, а чоловік сидить перед комп’ютером та грає. Син сидить за телефоном, мене обоє не помітили. Я подумала, може це їхній план такий. Вдати, що забули, а потім привітати. Я пройшла в кімнату, минуло години 2, але нічого не змінилося.
Я розумію, що син міг забути, він ще дитина. А ось чоловік… як він міг просто так забути моє свято, краще б я тоді з подругами кудись пішла, ніж провести свій день народження, лежачи на ліжку та nлача. Наступного дня я не витримала і сказала чоловікові, що він забув про мій день народження. Він, не відриваючись від комп’ютера, витяг з гаманця гроші, засунув їх мені і сказав, що я щось собі куnила. Я думала, що, може, хоч другого дня, ми підемо святкувати, але ні. Мені здається, йому взагалі все одно – а це перші ознаки байдужості.
