Ми з сестрою з дитинства були близькі, але з віком кожна з нас почала жити власним життям, і ми віддалилися один від одного. Незабаром я переїхала вчитися в іншому місті, а сестра переїхала до бойфренда. Мама жила одна в нашій квартирі. Все було добре, ми як і раніше часто спілкувалися, але ситуація несподівано змінилася після того, як через тривалу хво робу мама пішла з життя. За документами квартира після мами повин на була перейти до нас з сестрою.
На жаль, через навчання я змогла приїхати тільки на nохорон матері. За цей час сестра встигла не тільки організувати nохорон, а й переїхати в батьківський будинок і облаштуватися в моїй старій кімнаті. На наступний же день, як тільки ми попрощалися з мамою, я набралася сміливістю поговорити про спадщину. За законом частина будинку належить мені, і я вирішила відстоювати свої права. Я сподівалася повернутися в батьківський дім після навчання і знайти роботу там. Спочатку я нічого не підозрювала, коли сестра заявила, що через погане самопочуття не може зараз говорити про це, так що ми відклали розмову.
Мовчання тривало кілька тижнів, поки я знову не заговорила про спадщину. Тоді сестра запропонувала варіант, який на той момент здавався ідеальним: можна оформити квартиру на неї, а потім вона віддасть мені гроші за мою частку. Суми б вистачило, щоб купити однушку. Ми підписали документи, але обіцяних грошей я так і не отримала. Я була нез’ясовно здивована, коли після закінчення університету повернулася додому і з’ясувала, що сестра з черговим kоханцем зайняла нашу квартиру. Вона навіть не дозволила мені ночувати у власному будинку. Не знаю, як далі жити. У мене немає ні квартири, ні рідних. Варто йти в суд?
