Я трохи вивчила характер своєї свекрухи ще до одруження. Самовпевнена істеричка, впевнена, що її думка – це істина в останній інстанції. Тому зажадала від нареченого шлюбний договір. У ньому чорним по білому записано, що у разі роз лучення все наше майно продається, а сума виручена ділиться між мною і чоловіком у співвідношенні 50/50. До нашого з чоловіком жалю, день, коли договір набирає чинності, настав. Ми розійшлися. Та не ворогами. Залишилися добрими друзями. Начебто можна nродавати та ділити. Але не тут було.
Свекруха чинила опір. Вона впевнена, що моя частка має дістатись їй. Найняла адвокатів, подала до су ду. Мені здається, що її адвокати самі впевнені, що справа не вигорить. Просто тягнуть собі гроші. Мій вже екс-чоловік повністю на моїй стороні. Але й він не може переконати матір, не робити нісенітниці, і не витрачати ні нерви, ні гроші. Ні собі, ні мені. Всі наші спільні знайомі прийняли мій бік. Намагаються відмовити її від такої дурниці. Ви думаєте, це вплинуло на її думку? Ви помиляєтесь. Я навіть проконсультувалася із юристом. Той мене заспокоїв, запевнив, що боятися мені нема чого. А якщо свекруха спробує зробити щось протизаконне, ми можемо висунути позов проти неї.
Знаючи свою свекруху, я не сумніваюся, що вона здатна на таке. Я розумію, що в суді я виграю. Але мені доведеться витратити кошти, яких у мене й так небагато. А ще й свій час. Адже я не пенсіонерка, як моя свекруха, а працююча жінка. Для мене робота важливіша за безглузді су дові засідання. Я все ж таки сподіваюся на kолишнього. Він nродовжує спроби обдурити матір. Йому самому ці судові дебати зовсім не потрібні. А якщо йому не вдасться вмовити свою матір забрати свій позов, тоді в справу вступлять мої адвокати. Вони швидко поставлять стару на місце і змусять відмовитися від свого марення.