Я завжди намагалася виховати свою дитину людиною, а не моральним стандартом. Я не хотіла, щоб вона була жа хливою дружиною або обманщицею. Мені здавалося, що мені це вдалося. Однак нещодавно я дізналася від неї, що вона зрад жувала чоловікові. Я вислухала її і дала їй пораду, яку вона хотіла отримати. Два місяці по тому, моя совість мучить мене і змушує розповісти йому все, тому що я захоплююся ним. Він хороша людина, яка не заслуговує такого. Звичайно, я повин на захищати свою дочку, але хіба можна обманювати?
Зрештою, якщо вона так поводиться, то це точно моя ви на. Це просто доводить, що я була недбалою у її вихованні. Найскладніше, що мені немає з ким порадитися. Якщо я комусь розповім, про це дізнаються всі. У мене давно немає чоловіка. Важко мені одній нести цей вантаж. Дочка, здається, не турбується про своє скрутне становище. Можливо, зараз у молоді такі звичаї, але в мій час це було просто неправильно. Зараз це модно і є частиною необхідного “досвіду”, який я в своєму віці вже не розумію.
Я хотіла піти і розповісти про все прямо зараз, але … (Ar/V) це моя дочка, і я не маю права так чинити з нею. Так я зра дила б її. Вона розповіла мені, значить, довірилася мені. Чи можу я відкрити іншим таєм ницю, яка мені не належить? Це і несправедливо, і неправильно. У будь-якому виnадку я не впевнена, як довго це буде тривати, але я вважаю, що єдиний вихід – поговорити з нею і спробувати змусити її зізнатися. Зрештою, не можна створити сім’ю на брехні. І я щиро сподіваюся, що вона зрозуміє мої слова і одумається. Зрештою, ми з нею одна сім’я, і у нас повин ні бути спільні моральні цінності.
