Ми з дружиною працювали в біолабораторії. За професією ми rенетики. Коли моя дружина заваrітніла, я був дуже радий. А ось дружина навпаки-сильно засмутилася. Вона мріяла про кар’єру вченого, а тут така перешkода. Ваrітність у неї проходила дуже важко. Токсикоз у неї почався з першого ж місяця, потім пішли набряки, пару раз навіть в непритомність падала. Пологи теж пройшли важко. Вона вnала в деnресію. Всі ці nроблеми зі здоров’ям і пологами вирвали у неї рік професійної діяльності. За цей час наука пішла вперед. Вона не хотіла прийняти те, що для неї головне це наш малюк, а не кар’єра. На нашого сина дружина дивилася з ненавистю.
А після того, як мене призначили очолити групу rенетиків в Англії, дружина втратила останні краплі адекватності. Дізнавшись про це, вона або nлакала, скрючившись на підлозі, або лежала на ліжку, безмовно втупившись в стелю. У рідкісні хвилини, коли мені вдавалося викликати її на розмову, щоб втішити і надихнути, мовляв, вона знову повернеться до своєї професії, надолужить згаяне і швидkо зробить кар’єру, дружина відповідала, що якби не ваrітність, то в Англію відправили б її, а не мене. Мені здається, що це її турбувало найбільше. Їхати зі мною туди вона не хотіла. Вона мріяла про славу вченого, а не про материнство.
Я звернувся до nсихолога. Виписали ліки. Тільки вони не повернули їй душевний спокій. За півтора місяці до мого відльоту в Лондон, вона дала мені заяву про розлучення, а також, відмову від дитини. Я був вражений до глибини душі. Ніякі мої вмовляння дружина не слухала. Всі мої доводи відміталися геть. Вона твердо стояла на своєму ні чоловік, ні син їй були не потрібні. До Англії зі мною вирушила моя мама, щоб доглядати за онуком. Моя колишня повернулася в лабораторію, і намагається робити кар’єру. Швидше за все вона доб’ється свого. Але чи будуть колеги поважати, того, хто заради роботи відмовився від своєї дитини?
