З самого ранку було неприємне відчуття. Віра завжди притягувала невдачі. Особливо сьогодні. Вона відчула, що день не задався. Вірі треба було дістатися на інший кінець міста. Вона обіцяла подрузі доnомогти зі справами, і бути на місці неодмінно з ранку. Була година пік, люди їхали на роботу, і в автобусах практично не було місця. Тому Віра сіла з кінцевої зупинки, щоб зайняти місце зручніше. Через півгодини в автобус набилося багато народу. Він їхав повільно, але радувало те, що слідував за своїм маршрутом.
На одній із зупинок в автобус зайшла молода мама з дитиною років шести. Вона уважно оглянула весь автобус і зрозуміла, що їй з дитиною ніхто не збирається поступитися місцем. Автобус був битком набитий людьми. Всі місця, розташовані ближче до виходу, були зайняті, сиділи в основному пенсіонери. Після довгого огляду пасажирка зупинила погляд на вірі. Вона сиділа на галерці. Обчисливши, що вона наймолодша з усіх сидячих пасажирів, матуся стала повільно, але впевнено просуватися в її напрямку. (T/V) Діставшись до мети, вона зупинилася поруч з Вірою, і подивилася на неї пронизливим поглядом.
Мабуть Віра повин на була зловити на собі її погляд, і запропонувати місце її синові. Дитина ж стояв абсолютно мовчки, тримався за сидіння і відчував себе абсолютно комфортно. Матуся явно нер вувала, і нарешті не витерпівши, досить зухвалим тоном заявила Вірі, що вона зобов’язана посадити хлопчика на коліна. Не чекаючи такого на хабства, Віра різко і грубо відмовила наполегливій матусі. Та стала обурюватися, сkаржитися на хамське ставлення до матері з дитиною, а потім, нібито виnадково, зачепила своєю сумкою Віру, і це повторювалося не раз протягом всієї поїздки. На думку Віри, поступитися дитині місцем, або посадити його до себе на коліна є суто особистою ініціативою людини. Чому ж деякі люди вважають, що всі зобов’язані їм, і повин ні виконувати всі їхні бажання.
