Є таке повір’я – якщо у подружньої пари не виходить наро дити своїх дітей, і вони беруть в сім’ю дитину-сироту, то Бог посилає їм свою дитину. Я в це не вірила. І не вси новлювала дитину, хоча нам з чоловіком не вдавалося зачати своїх… На нашій фабриці збереглася ПРОФСПІЛКА. Я її голова. Ми займаємося благодійністю, фі нансуємо ме дичну доnомогу нужденним членам профспілки, допомагаємо своїм пенсіонерам. Одного разу нас попросили взяти шефство над притулком по сусідству. Загальні збори членів дали добро, і ми троє попрямували туди уточнити, яку доnомогу ми їм можемо надати.
Діти нас зустріли добре, відіграли концерт, пригостили чаєм. Перед від’їздом ми запитали у дітей, яких подарунків їм привезти наступного разу. Побажання були скромними: цукерки, плаття, машинки. А малятко років чотирьох ледве чутно пошепки попросила ляльку з довгим волоссям. Через тиждень ми їх відвідали знову. Привезли продуктів, дещо з меблів, замовлені гостинці і, природно, довговолосу ляльку. Діти нас зустріли радісним гомоном. Ми почали роздавати подарунки. А двоє робітників фабрики, тим часом, заносили продукти і меблі.
Діти були дуже раді подарункам, їх ока світилися щастям. Ось тільки Ксюші, чотирирічної дівчинки, не було видно ніде. Як виявилося, вона від со ром’язливості сховалася в їдальні. Це було її улюблене місце. Я взяла ляльку і пішла туди. Ксюша довго і уважно вивчала ляльку. Потім пригладила тієї платтячко, погладила по волоссю і запитала мене: – А як тебе звати? – Анна, – відповіла я. – Ти дуже хороша. Красива і добра, – сказала вона. – Я ляльку теж назву Анна, щоб була схожою на тебе. Коли вона з вдячністю обійняла мене, я мало не розридалася. І вирішила, що обов’язково візьму її до себе. Удочерити… Минув рік. Ксюша наша дочка. Розумниця і красуня. Улюблениця тата і мами. А через чотири місяці у неї наро диться сестричка або братик.
