Мене одну хвил ює той факт, що норми 21 століття вже зовсім зіпсували молодь?! Вони нічого самі не вміють, хапаються за спідницю матусі, за першої складності. Ми з моєю близькою подругою, Варею, народили майже одночасно. Тож вирішили хрестити їх разом. Вже тоді була помітна різниця між нашими доньками. Моя була активною, вільно спілкувалася з гостями, гуляла без мене територією церкви, а дочка подруги ходила тільки за руку з мамою.
Їм тоді, між іншим, було по 5 років. Потім подруга записала дочку на всілякі заняття. Дівчинка ходила на танці, на гімнастику, займалася мовами та шахами. У неї не бувало вільної хвилини на елементарні дитячі витівки. Ще пізніше, коли діти готувалися до вступних іспитів, моя сама шукала собі репетиторів та ходила до них. Вона навіть хотіла влаштуватися на роботу, щоб самостійно заробляти на них, але ми з чоловіком бачили, як їй складно з цими заняттями, і не дозволили. Ось дочка подруги – окрема тема. Щоранку батьки водили її до репетитора, а потім забирали звідти.
Батьки за дівча робили все та подавали їй у готовому вигляді. Наші доньки вступили до столичного університету. Чоловік подруги отримав пропозицію продовжити роботу за кордоном. Це була дуже перспективна пропозиція, і він погодився. Дочка за ідеєю мала зняти квартиру в столиці, але тут все пішло не так. Вона була пристосована до самостійного життя. Вона не знала, як включати стиралку, як готувати яєчню, як мити підлогу. Вона боя лася життя без батьків. А моя була як риба у воді, і ми за неї не турбувалися – знали, що вона завжди знайде, як викрутитись із будь-якої ситуації.
