Ми з чоловіком офіційно зареєстрували наш шлюб кілька років тому, проте ми все ще зустрічаємося. Це називається гостьовий шлюб. Для всіх це див но. Тепер ніхто не лізе у наші стосунkи. Спільне проживання у нас почалося відразу після весілля. Перший місяць був як у казці. Ми з насолодою обставляли квартиру та розподіляли обов’язки. Через якийсь час у нас почалися непорозуміння та претензії один до одного. Мені не подобалося те, що дзеркало після чоловіка було у бризках. Розкидані шкарпетки по квартирі.
Це все дрібниці, але мене вони дуже дратують і так щодня. А йому не подобалася моя звичка, наливати повний кухоль чаю чи кави, але не допивати його. Він ставив 10 будильників, а я не вимикала телефон. Ми вже дорослі люди та наші звички нікуди не дінуться. Треба був або упокоритися, або роз лучатися. Ми намагалися змінюватись. Але найменша сварка створювала нові образи . Претензій ставало більше. Ми змогли розтягнути таку обстановку на цілий рік. Пізніше відбулася серйозна розмова. Тоді ми вперше заговорили про роз лучення. Немає сенсу бути у від носинах, у яких гнів більше, ніж любові. Ми прийшли до того, що якийсь час будемо жити окремо.
Я винайняла квартиру, а чоловік залишився в старій. За кілька тижнів я звернулася до нього, щоб забрати свої речі. Чоловік привіз мені речі і лишився ночувати у мене. Ці два дні були незабутні. Кілька місяців ми nродовжували бачитися з перервами. За цей час ми зрозуміли, що з таким розкладом не набридаємо один одному. У нас з’являються неймовірні почуття, і все стає чудово. Ми намагалися знову з’їхатися, але вистачало на 10 днів. З того часу ми живемо окремо, але зустрічаємось. Щоразу, як перший. Непередані почуття кожен з нас відчуває при черговій зустрічі. У наших стосунkах тепер усе налагодилося. А з дітьми щось придумаємо пізніше…
