Так і сказала мати дочки: “Не ображайся на мене, Лара, тільки сина не привози до мене, сама виховуй його, як хочеш.” У Анастасії Євгенівни та Володимира Сергійовича було четверо дітей: троє синів та одна донька. Усі живуть в одному селищі, лише дочка у місті. Вона закінчила педагогічний інститут і там познайомилася із Сергієм, вийшла за нього заміж. Всі сільські онуки часто гостить у дідуся з бабусею, а влітку залишаються на три місяці. Доnомагають дорослим на городі та й по господарству. А у Лари лише один син. Ігореві майже п’ятнадцять років.
Коли він був ще маленьким, то дочка привозила його своїм у селище на канікули. Він любив грати зі своїми двоюрідними сестрами та братиками. Вони всі доnомагали бабусі та дідусеві пасти корів, гусей, збирали черешню та яблука. Але останнім часом Ігор зовсім змінився. Приїжджає з батьками лише на кілька днів, а потім їде назад додому. Спочатку Анастасія Євгенівна вмовляла його залишитися довше, а потім зрозуміла, що це марно. -Не подобається йому сільське життя, звик до міста. Засинає він пізно, а встає тоді, коли всі сідають обідати.
-Став виборювати, не їсть майже нічого з домашньої їжі. Бургери йому подавай, картоплю фрі та пепсі-колу. А до того, що ми їмо, навіть не торкається. Всі онуки їдять і борщ, і компот п’ють, а його не вмовиш. Навіть локшину, та й то не їсть. Інші добавки просять, а Ігор так і ходить голодний. Та ще й сkаржиться. – Від комп’ютера зовсім не відходить! Як реп’ях прилип до нього. Пограв би на свіжому повітрі, викупався б у річці з місцевими дітлахами. Але ж він нікого не слухає. Тоді й зовсім не приїжджає до нас. Не хочеться все це бачити та терпіти. Може, я не права? Вислухавши Анастасію Євгенівну, я дійшла висновку, що вона має рацію. Так важко порозумітися з сучасною молоддю. Навіть батьки часто не витримують, не кажучи про бабусь та дідусів.
