Був недільний день. У дворі було багато дітей. Люда сиділа на лавці, прямо біля дитячого майданчика. Двоє дітей грали в пісочниці. Через деякий час до неї приєдналася одна жінка з дитиною, мабуть-бабуся з онуком. Люда зраділа: буде з ким поговорити, так час пройде աвидше. Спочатку бесіда була про rроші, що як складно ростити дітей в наш час. Потрібно мати багато rрошей, щоб забезпечити дитину. Потім вона завела розмову про свою сім’ю, хто з ким живе, хто де працює, багато говорила про свого зятя і про його батьків.
Люда буквально за двадцять хви лин дізналася всі подробиці їхнього сімейного життя. Жінка не вгамовувалася, розповіла, що дочка мріє наро дити дівчинку, але що вона проти цього, так як вважає, що таке навантаження вони не витримають без додаткової фі нансової підтримки. Люда була у шоці, як можна вирішувати за дочку, чи мати їй дитину чи ні? Чесно кажучи, у Люди розболілася голова від цієї розмови, в якій вона не брала участь, а тільки кивала головою. В цей час до пісочниці підійшла молода мама, тримаючи за руку маленького хлопчика.
Одягнені вони були дуже скромно. Співрозмовниця люди відразу ж помітила її і уважно стежила за ними. Хлопчик підійшов до онука цієї жінки і протягнув йому свій м’ячик. Бабуся тут же підбігла до дитини, повернула йому м’ячик, взяла свого внучка за руку, і відвела його в сторону, кажучи, що не можна грати з бід ними дітьми. Вони будуть спочатку віднімати іграшки, а потім, коли виростуть, то і rроші. Хлопчик сильно засмутився, коли залишився один. Люда була приголомшена від такої поведінки начебто на вигляд приємної і інтелігентної жінки. Їй стало гидко. Вона підійшла до хлопчика, взяла його за руку і відвела туди, де грали її діти. Люда взяла лопаточку сина і дала дитині: він з радістю взяв її і, присівши навпочіпки, став грати в пісочниці.
