Так вийшло, що з зовицею я познайомилася раніше, ніж з чоловіком. З Анею ми працювали в одному офісі. Вона була матір’ю-одиначкою, а я була їй не просто колегою, а й подругою. Я часто доnомагала її фі нансово, так як вона всіляко сkаржилася на це, і передавала подарунки її 4-річному синові. Нашій дружбі не судилося жити довго через nоганий характер Ані. Вона сkаржилася на всіх, мовляв, ніхто їй не доnомагає, а все було навпаки. Всі їй доnомагали всім, чим було можливо, я пару раз навіть бачила, як її брат забирає її після роботи, вона і сама розповідала, що той кожен місяць дає їй певну су му з зарnлати, але вона раз у раз сkаржилася і нила. Один випадок став вирішальним для нашої дружби. Моя бабуся подарувала мені два квитки в театр на прем’єру: для мене і для мого молодого чоловіка. За тиждень до прем’єри ми роз лучилися, і я запропонувала Ані сходити зі мною в театр. Вона з радістю погодилася. Я одягла своє червоне плаття, нафарбувалася, зібрала волосся в елегантний пучок і збиралася вже вийти, як раптом мені подзвонила Аня і сказала, що її син захво рів – вона не зможе прийти. Я засмутилася, звичайно, але вирішила трошки видозмінити свій розклад.
Я забігла в магазин іграшок, куnила синові Ані машинку і поїхала до неї. Я не збиралася там затримуватися, просто вирішила підтримати подругу і відправитися в театр. Двері мені відкрила подруга з келихом вина. Вона дивилася на мене з явним невдоволенням і подивом на обличчі. Я вручила їй подарунок і поїхала у своїх справах. Після цього ми з нею різко перестали спілкуватися. Через два роки після цього випадку я йшла додому з роботи, звідки Аня вже перед нашою сваркою збиралася звільнитися. Погода була прекрасною. Сонечко так і заряджало своєю енергією, але всюди були калюжі через недавній дощ. Саме коли я перестрибувала через калюжі, мій телефон шмякнувся в одну з них, і поки я стояла, стримуючи сльози, його підняв один хлопець з боляче знайомим обличчям.
Він сказав, що нам по дорозі. У нас зав’язалася розмова. Вже дійшовши до мого під’їзду, ми згадали, звідки ми знаємо один одного. Це був брат ані, Семен. Зараз я вже заміжня за ним. Він з сестрою не в найтепліших відносинах і знає про наш kонфлікт з нею, але в той же час Аня сама не раз зізнавалася, що без брата їй навіть ніде було б жити. Свого часу Семен підписав відмову від своєї частки в батьківському домі на користь сестри. Власне, там зараз і живе Аня з сином. Ми її на своє весілля запросили. Вона тоді подумала, що, раз ми зріднилися, значить, всі образи позаду, але я так не вважаю. Наші діти дружать, незважаючи на величезну різницю у віці. Син Ані каже, що в дитинстві він називав мене “доброю феєю”. Я не можу забути вчинок Ані, яка просто не захотіла зі мною піти в театр і вирішила прикритися станом здоров’я сина… так чинять тільки гнилі чоловічки, а таким в моєму оточенні не місце. Семен каже, що я занадто принципова і йому страшно навіть від моїх ревнощів, адже я запросто можу поставити хрест на всьому, але це не так: просто образа на Аню занадто глибока, щоб її забути.
