Мені тридцять років. У щасливому шлюбі та блаженному невіданні перебувала сім років. Наша сім’я пройшла через різні випробування, але ми з чоловіком завжди дбали і підтримували одне одного. Три роки тому ми наро дили сина. Здавалося, що наше життя текло у звичному руслі, але постійна турбота про малюка не давала мені можливості приділяти увагу чоловікові та зайнятися своєю зовнішністю. Чоловік мені не доnомагав, йшов з ранку раніше на роботу і повертався пізно ввечері. Якось чоловік повернувся рано, ми з сином тільки-но зібралися на прогулянку, і гордо повідомив:
– Мадам! Вашого чоловіка підвищили на посаді! – Пафосно проголосив він і додав, вже нормальним тоном, – тепер доведеться частіше затримуватися. Так що вечеряйте без мене. Справи, розумієш, справи. Мій благовірний пообідав, переодягся і повернувся до офісу. Ми ж із сином пішли на прогулянку до парку. У пошуках тихого куточка, ми з сином зайшли вглиб парку і те, що я там побачила, кинуло мене в ступор. На лавці, обійнявши молоду брюнетку з пишними формами, сидів мій чоловік, а поблизу бігала дівчинка, радісно вигукуючи “Тато, подивися, що я знайшла!”.
Я стояла статуєю, лише сльози лилися з очей. Напевно, парочка щось відчула, бо обидва одночасно повернулися до мене. Зрадник схопився і підбіг до мене, намагався щось сказати, пояснити. Але я його не чула. І не хотіла чути. Після чоловік не раз і не два приходив до нас, вибачався. Але я не вибачила. Той, хто зрадив нашу сім’ю, став мені абсолютно байдужим. Я подала на роз лучення. З того злощасного дня минуло три роки. Ми з сином проживаємо у нашій квартирі та радіємо суспільству один одного. Екс-чоловік живе зі своєю брюнеткою і вирощує доньку. Спочатку, після роз лучення, я сильно переживала за розпад сім’ї. Але деякий час тому стала вважати, що все, що сталося, все це на краще.
