Моїй доньці вже виповнилося два роки, тільки ось її тато за весь час, як ми з’їхали від нього жодного разу – не згадав про нас. Відправляє аліменти щомісяця і ті мізерні, ледве вистачає на життя. Все почалося рік тому. Чи бачите мій чоловік зрозумів, що не готовий до серйозних стосунkів та до сімейного життя загалом. Йому легше бути одному, без дружини та дитини. Тільки ось нашій доньці був уже рік. Нічого не вдієш, довелося подавати на роз лучення. Я думала, що зможу залишитися жити у його матері, хоч би на той час, поки я в деkреті. Але свекруха повідомила, що скоро приїде її донька з дитиною, тож у її двійці місця зовсім не буде.
До речі, ми зі свекрухою ніколи не сва рилися. Не сказати, що ми були у тісних стосунkах, але й не було розбіжностей. Довелося мені переїхати до мами, але я цього не хотіла. Тому що вдома на мене чекали вічні закиди, що життя своє нормально не змогла побудувати, що чоловіка не того обрала тощо. Коли свекруха виявила бажання побачитись з онукою, я не стала перешкоджати. Єдине, що треба було побачитися на нейтральній території, щоб моя мама не впізнала. Приховати таке не вдалося. Поки ми гуляли в парку, сусідки вже доповіли мамі все.
-І що вона тут nодарувала своїй онуці? Якусь дешеву китайську іграшку, цукерки, які онука не їсть. Ще й rроші тобі дала… ой могла б і більше подарувати. -Мамо, не треба засуджувати. Вона зробила стільки, скільки могла. -Скільки могла? Зуби мені не замовляй. Свекруха твоя приїхала дороrою машиною, навіть rрошей чи розуму в неї не вистачило вас у кафе покликати. -Мамо, ми вирішили просто скромно погуляти у парку, яка різниця. -А річ у тому, що в тебе немає жодної гордості, раз ти дозволяєш своїй колишній свекрусі з тобою спілкуватися, ще й з дитиною бачитись. -Вона не вин на, що я з чоловіком роз лучилася. -Вона якраз і винна, що такого сина виховала.
