Знаєте, бувають незнайомі люди, які так і відрізняються від інших в натовпі. Ні, вони не одягнені по-особливому, у них не неформальна зовнішність, вони виглядають так, як і всі інші перехожі, але як ніби-то у них всередині горить полум’я, тепло від якого передається всім іншим. Сьогодні моя розповідь буде про абсолютні протилежності таких людей, а точніше, про жінку, якій я доnомогла і від якої постраждала сама. Зима цього року в нашому місті тривала довше звичайного. Начебто погода була нормальною, снігу не було, але місцями була пекельна ожеледь. Одного разу я вийшла з роботи і пішла в бік зупинки. Дорога була дуже слизькою, людей, незважаючи на непізню годину, майже не було. Я ходила дуже повільно і акуратно, щоб випадково не лягти різко на ожеледь.
І ось, йду я, як пінгвін, переносячи вагу з однієї ноги на іншу з кожним кроком, і мене обганяє інша жінка з пакетом в руках і для цих умов шаленою швидкістю. Вона, мабуть, дуже поспішала, адже через її безглуздих рухів я дивилася на неї з побоюванням, що вона впаде в будь-яку секунду. Мої очікування виправдалися. Вже менше, ніж через хвилину наша дамочка виявилася попою на льоді. Її пакет відлетів від неї на кілька кроків. Я все так само по-пінгвіні підійшла до неї, і спробувала доnомогти. Помічниця з мене, чесно кажучи, на трієчку, адже на ряду з шаленим бажанням доnомогти у мене були хворі коліна і спина. – Зіпріться на мою руку, — сказала я і підставила їй руку.
– Так не вийде, я не зможу, — сказала вона, — краще Підніміть мене за пахви, я допоможу собі ногою, тільки підніміть трошки. – У мене хвора спина, я не зможу вас підняти, — відповіла я, все ще тримаючи передню руку. Довго ми з цією тіткою пижилися. В один момент я вже хотіла кинути її там з надією, що хто-небудь інший їй доnоможе, але людей не було, а совість у мене була, так що я продовжила придумувати нові способи підняти жінку з льоду. Після моїх півгодинних мук, вона гордо стояла на своїх двох. – Жах. Через вас я вся в багнюці. Рукавички, пальто-все тепер доведеться віддати в хімчистку. Не можете доnомогти-краще не доnомагайте, а то тільки гірше зробили. Обтрусіть мені, до речі, пальто ззаду, — нахабно і без крапельки муки совісті сказала мені вона. – Обтруси сама! Не будь мене, ти б ще на підлозі лежала. Ні, щоб подякувати за доnомогу, ще й обурюється, невдячна, – сказала я і пішла своєю дорогою. Ось так я витратила 40 хвилин свого життя на саму невдячну людину в історії.
