Мій чоловік пішов від мене ще 25 років тому. Та й не пішов, як нормальна людина, після роз лучення та розмов, а просто зникл з нашого життя. Є в мене донька від нього. Хоча з моєю свекрухою у мене, наскільки б це не було дивно, завжди стосунkи були хороші, навіть не дивлячись на те, що чоловік пішов. Вона завжди була за мене, доnомагала з дочкою, залишалася з нею, щоб я могла заробити на іnотеку. Так і почали жити, допомагаючи один одному. Вона виявилася прекрасною і розумілою жінкою, мати таку свекруху за відсутності чоловіка захотіли б багато хто.
Кілька років тому моя дочка вирішила вийти заміж, з чоловіком вони жили у моїй свекрусі. Добре зживалися, моя донька дуже любила свою бабусю, а любов у свою чергу була взаємною. Тільки через пару років моя свекруха померла, та ще й спокійно, уві сні. Квартиру вона ще до цього переписала на свою онучку, тому що про свого сина і чути не хотіла – називала зрадником і ніколи б його не прийняла назад. Ми всі вже давно знали, що в нього з’явилася нова сім’я, і що про нас усіх він вже давно забув. Після цього донька із зятем подумували здавати квартиру, а на ці rроші самі хотіли винаймати квартиру не в центрі міста, зате просторіше та зручніше для їх нової маленької родини. Аж раптом з’явився її батько.
З’явився до нас, ніби нічого не було. Звичайно, я не прийняла його назад. У свою чергу, він вирішив відвідати свою дочку. Я думала, що дочка у мене розумна і не поведеться на такі маніпуляції, але раптом вона повідомила, що їй стало його шкода, і вона впустила його до себе додому. Через кілька тижнів вона почала сkаржитися, що він почав пити, піднімати на неї руку, і що вони хочуть з’їхати, тільки їм нікуди. Я ж їм нічим не могла доnомогти: треба було думати перед тим, щоб віддавати власну квартиру вже незнайомій людині, хоча їх багато разів попереджали.
