У нас із чоловіком ріс син. Ми йому дали гарну освіту. До одруження жив разом із нами. Влаштувався працювати і поєднував з навчанням. Коли отримав диплом, його підвищили і зарnлата стала пристойною. Загалом у цій фірмі він працює вже вісім років, і у нього там гарне становище. Ми з чоловіком нашу квартиру куnили у сорок років. До цього жили у орендованій. Жа ль, що чоловік помер пару років тому. Ми з ним не змогли і синові куnити квартиру. Ні сили вже не було, ні здоров’я. Але нічого страաного. Він у нас молодець. Розумний, успішний і руки з потрібного місця ростуть. Сам собі купить квартиру, як ми з татом зробили. У сина з’явилася дівчина. Я була дуже рада цьому. Досить займатися кар’єрою, можна вже думати про сім’ю та дітей. Спочатку Ольга мені подобалася. Була скромною та пристойною. Але після весілля щось у ній змінилося. Вони із сином поїхали на подорож. Коли повернулися, вона звільнилася з роботи, мовляв, хоче знайти кращу роботу і з більшою зарnлатою. Та так і не знайшла. Вони жили в квартирі Ольги, яку і однушкою важко назвати. Далеко на околиці, поряд нічого немає, жахливі сусіди.
Але, головне, не платять за оренду. Вона посиділа вдома два роки. Але не забувала ходити до салонів, робити собі модні процедури. Її відмовкою було те, що вона ходить на співбесіди, а там треба мати гарний вигляд. По-моєму, вона вдавала, що ходить на співбесіди. Як можна ходити на співбесіди два роки та не знайти собі роботу? Якось, коли я була в них у гостях, запитала невістку, чи не планують вони дітей? Якщо вона має намір сидіти вдома, подумала я, хоч дітей нехай наро дить. – Як можна наро дити дитину за таких умов? Ми ледве розвертаємось, ще й дитину наро дити? Ні, точно ні. – Ну, можна накопичувати на іпотеку, куnити будинок і народити дітей. Час іде, – натякнула я. – Що тут відкладати? На життя ледве вистачає! – Відповіла вона тоді. Але нещодавно вона сама відкрила цю розмову: нібито, їй уже треба наро дити, біологічний годинник цокає, та ось умови не дозволяють.
Після цих слів син сказав мені: – Мам, ми ось подумали, може, тобі переїхати в нашу однушку, а ми переїдемо до твоєї. Ми не мучитимемося з іnотекою і, якщо погодишся, наро димо тобі онука. Ну, все зрозуміло. Вистава вдалася. Син таке вигадати не зміг би. Це все Ольга. А загалом і не має значення, хто автор: головне, що я відмовилася. Я не збираюся переїжджати в якусь глушину. Одна не працює, а інша їздить на машині, а я як повинна добиратимуся до роботи в спеку і в дощ? До того ж ми з чоловіком kров’ю і потім придбали її, я звикла до неї. Син ще кілька разів намагався поговорити зі мною на цю тему. Востаннє Ольга була з ним. Коли я вкотре відмовила їм, Ольга висловилася: – Ходімо, не бачиш, їй наплювати на те, буде у тебе дитина чи ні. Вона заради твого щастя та пальцем ворушити не буде. Після цього випадку син припинив відповідати на мої дзвінки. Жа ль сина. Він же розумний хлопець, а Ольга так легко маніпулює їм.
