Нещодавно було весілля моєї молодшої сестри. Вона всім надіслала запрошення, в яких було написано, що весілля пройде без присутності дітей. Особисто я цього не розумію. Але це її весілля, їй вирішувати. Попросила подругу побути у цей день із моїм десятирічним сином. У день весілля зателефонувала мені подруга, сказала, що захворіла і не зможе посидіти з Глібом.
Що поробиш, подумав я. Іншого вибору, як взяти сина із собою, у мене не було. Це ж сімейна подія, нехай і він присутний. Не будуть вони його виганяти?! Сестру заздалегідь не змогла попередити, оскільки вона була зайнята. На весіллі сестра розлютилася на мене. Вона нагадала, що на весіллі не мало бути дітей. – Ти чому його привела? Тепер усі родичі образяться. Він тут єдина дитина. – Я розумію, що на дорослому весіллі йому не місце. Але ж я не могла закрити його в кімнаті одного? – Це нас не стосується!
Розберися з дитиною, – втрутився наречений. Я була вражена. Сестра навіть не вислухала мене. Їй було нецікаво, чому я привезла його із собою. Я намагалася пояснити, що він тихо посидить і нікому не завадить. Але марно. Наша мати відвезла Гліба до себе. У мене теж не було більше бажання, ні настрою там перебувати. Я також пішла. Весілля давно минулося, а моя сестра все ще ображена на мене і чекає вибачень. А я ніяк не зрозумію – за що. Я ж не свідомо привела дитину? Адже зрештою її чотиримісячна дочка теж знаходилася на весіллі, і весілля вже не була чайлд фрі – як вона хотіла. Мені вже зрозуміло, якою матір’ю вона буде. А як ви вважаєте, я реально винна, і мені потрібно перепросити, чи сестра перебільшує?
