Тоді мені було 10 років, старшому братові – 12. Він весь день грав у дворі. Ми мало спілкувалися. Я доnомагала мамі по господарству. Тато працював на заводі, приходив ввечері дуже пізно. Мама накривала на стіл, ми збиралися і вечеряли. Потім тато одягав свої лакові черевики, довго стояв біля дзеркала і виходив з дому, не сказавши ні слова. Після його відходу мама сердито дивилася в бік дверей. Мені стало цікаво, куди йде мій батько, і чому мама так реагує? Пізніше тато повертався додому в гарному настрої. З цікавості я запитала у матері, чому вона злиться, коли батько виходить з дому.
Мама сказала, що у нього kоханка. У мене очі на лоб полізли. Я не повірила. Бачила, як тато любив маму, він на таке був не здатний. Наступного разу, коли тато ввечері вийшов з дому, я пішла за ним. Він направив кроки в бік будівлі палацу культури, увійшов всередину. Я стояла і думала: зайти чи ні. Раптом чиясь рука торкнулася мого плеча. Я повернулася і побачила красиву жінку. Я дізналася знамениту артистку таетра. В її супроводі я зайшла всередину. Всередині я побачила повний глядачами зал.
На сцені виступав мій батько. Я не знала, що він оперний співак. Мій батько, виявився, дуже талановитий. Він виконував арію, і не помітив, що я в залі. Я сіла в останньому ряду. Від радості у мене з’явилися сльо зи на очах. Коли він закінчив, йому довго аплодували. Він стояв на сцені, йому дарували квіти. Після концерту ми з татом погуляли в парку, і у веселому настрої пішли додому. Я підійшла до мами і пошепки сказала, що у тата немає kоханки, він був у театрі. А мама пошепки мені відповіла: “Я знаю”.
