Тамарі нарешті вдалося купити заміський будиночок. Правда, зробила вона на старість років, і купила його не в дуже хорошому стані. Вона дуже хотіла насолодитися життям, тому наважилася навіть на капітальний ремонт. Ремонт надав старенькій стільки енергії, що вона відчула себе знову молодою. Зробила все і навіть веранду! Оскільки Тамара була гостинною людиною, то після закінчення ремонту стала часто кликати до себе подруг, родичів, колишніх однокласників та однокурсників. Всі гості дивувалися: як же могла жінка похилого віку, та ще й вдова, зробити все настільки красиво і затишно.
Допомоги від сина, який жив зі своєю дружиною в іншому місті, Тамара ніколи не чекала – та й не отримувала. День за днем ці зустрічі ставали багатолюднішими, і затягувалися часом до пізнього вечора. Інтелігентні люди розповідали один одному різні історії, пили чай і навіть іноді доходило до прочитання віршів. Тамара завжди була рада таким зустрічам, але останнім часом стала дивуватися: ”Ось я запрошую стільки гостей, всіх чим-небудь пригощаю, а мене ніхто з візитом у відповідь не запрошує. Ніхто, окрім однієї сусідки-подруги. З нею вона й вирішила обговорити це питання: -Ліз, як ти гадаєш, чому ніхто мене в гості не кличе? -Мені здається, всі думають, що ти – зразок гостинності. Зрозумій, людям здається, що вони тебе нічим не зможуть здивувати.
-Та ні, ти що? Я ж не така. Я ж не ходитиму по дому, як інспектор? -Справа не лише в цьому. Нині люди вже інші. Їм здається, що для прийому гостей потрібно все продумувати до дрібниць. Звичайно ж, краще самим у гості сходити. Адже Ліза мала рацію. Останнім часом Тамара помітила, що сил у неї все менше і менше. Навіть похід у магазин за продуктами часом буває проблематичним. Та й почастішали якось візити до лі карів. Весь вечір Тамара думала, як упоратися із цією ситуацією. А в результаті все виявилося простіше простого: вона просто перестала приймати гостей, а влаштовувати посиденьки – тим паче. І самій якось у гості йти перехотілося.
