Сталося це кілька місяців тому. Моїй дитині не було тоді й півроку. Брат мого чоловіка напросився пожити у нас разом зі своєю дівчиною. Запевняв, що це лише тиждень. Ну як тут відмовити? Приїхали вони до нас із порожніми руками, навіть іграшку якусь моєму синочку не привезли. Якщо я знаю, що в якомусь будинку є дитина – нізащо в житті не піду туди без подаруночка. Сказали, що приїхали з якихось термінових справ. Я, як єдина господиня у домі, зустріла їх різними стравами. І так постійно готувала їм сніданок, обід та вечерю.
Ця дівчина ніколи не запропонувала мені свою доnомогу. Та посидь ти хоча б із дитиною! Вранці дівчина кудись виїжджала у своїх справах, а брат чоловіка так і лежав весь день на дивані і вирячився в телевізор. А я, з немовлям на руках, мила підлогу, готувала поїсти. Ні хлопець, ні дівчина навіть не запропонували почистити картоплю. На третій день не витримала. Розповіла про все чоловікові, а той тільки плечима знизав і відповів, що не годиться йому вступати в жіночі суперечки.
На четвертий день вони притягли в будинок якісь продукти, випивку, але нічого корисного для мене, або для малюка. Покликали чоловіка дивитися із ними кіно. Я не витримала: -Дорога, а тобі не спадало на думку, запропонувати мені якусь доnомогу по господарству? -З чого це? Я не рахувала це до місця. І взагалі, я стала… -А Ти забула, що це ти в мене в гостях, а не навпаки. -Мені це не цікаво. Закінчуйте свої істерики. -Так, пішли геть. Вони зібралися та зникли. Але я чомусь ще довго nлакала від образи.
