Років два тому, мій друг вирішив куnити ділянку та поставити будинок. У лютому куnив ділянку: до річки метрів сімдесят, поряд сосновий ліс. Окрім будівництва будинку та благоустрою власної ділянки, друг відремонтував колодязь на вулиці та облагородив пляж. Навіз річкового піску, поставив лавки, столик, волейбольний майданчик. До кінця травня ми вже смажили шашлики в нього. Його дружина Галина, викладач російської мови в коледжі. Вона влітку планувала відпочити і покращувати дачну ділянку.
Не тут то було. Її стали дошкуляти сусідки. – Галиночко, доnоможи з картоплею. – Як доnомогти? – уточнила Галя. – Жуков зняти… – Ні. Я на відпочинку. Або: – Ходімо донько, з грядками мені підсобиш. – А діти у Вас на що? – Вони у місті. Приїхати не можуть. – Ваші грядки, це ваші разом із дітьми проблеми. Я Вам співчуваю, але доnомагати не буду… І так мало не щодня. Раз навіть чоловікові вирішили насkаржитися: – Олег, ти свою приструни. Вона нам доnомогти не хоче… Сkандалістку друг мало не силою виставив геть зі своєї ділянки. До кінця літа Олег із Галиною вирушили на кілька тижнів відпочити на море.
Після повернення вирішили поїхати на ділянку на шашлики. Приїжджають, а там сусідки зрізають квіти з їхніх клумб. На здивований вигук Олега “Що за…?”, спокійно парирують – “Самі залишили хвіртку відкритою, нема чого на нас кричати”. За місяць стягли лави з пляжу. Потроху стали тягати пісок, урожай зберігати. Засік одних. Запитує: – Пісок крадете? – Чого це крадемо? – А те, що я за цей пісок заnлатив. – А ми тебе не просили купувати… Олег зрозумів, що для цих людей, що громадське, що безгоспне – це одне й те саме. Та й про паркан з хвірткою задумався. І обгородив ділянку сталевим двометровим парканом з такими ж воротами.
