Мої зі свекрухою, Ольгою Захарівною, стосунки завжди були далекі від ідеальних… Ми з Андрієм одружені більше десяти років, але жодного разу за цей час я не була на святкуванні Дня Народження свекрухи. Але тут намічався ювілей – шістдесят роkів. Ми з чоловіком нагромадили rрошей на подарунок – нову стиралку. На стару свекруха регулярно сkаржилася. За пару днів до ювілею, пізно увечері, дзвонить свекруха: – Терміново приїжджайте машиною. За пів години були в неї. – Ось, забирайте, вантажте в машину. Тут їжа. Звариш, засмажиш, а післязавтра до семи з Андрійком привезете.
На цей час і гості під’їдуть. Як ми з Андрієм зрозуміли, за сервірування ювілейного столу я відповідальна. І таким чином мене повідомили. Гаразд проїхали. Протирала весь день біля плити, проте впоралася. Приїхали до Ольги Захарівни зі стравами та новенькою пральною машиною. – На кого мені ця пралка? Я смартфон хочу. Глянь у моїх подруг, у всіх є. Я теж хочу. Ну гаразд, машинка не завадить, але ти, сину, мені смартфон винен. Ошелешені від таких заяв, пішли на кухню. Викладати їжу. – Ти що це тут наготувала?
Я курку тушковану хотіла, а не смажену. Давай до плити. Встигнеш… – Ти як ковбасу нарізала. Ну що це за неподобство. А, була не була, і так з’їмо… Свекруха розважала гостей, а я знову стирчала біля плити. – Машенько, ти скоро? Гарячого гості чекають не дочекаються. Ходімо, будеш їм у тарілки їжу накладати. І салати із холодильника бери. Так само розкладатимеш. Зважаючи на все, свекруха захотіла бачити мене слугою. – Машенько, сядь тут, з краю. Доглядай гостей. Як тільки чия тарілка спорожніє, додавай відразу. Я подивилася на чоловіка і пішла вдягатися. Андрій підійшов до мене. – Я поїду. У нас, з твоєю мамою, швидше за все, так завжди і буде. Я поїду на таксі. Не проводжай.