Оксана та Ігор жили у місті, винаймаючи квартиру. Минуло вже сім років після їхнього весілля, у них двоє синів. Вони думали взяти іпотеку на квартиру, але все частіше їх тягнуло у село. Обидва виросли у сільській місцевості та часто відвідували батьків, то одних, то інших. Батьки жили в різних кінцях міста і допомогу їм надавали по черзі. До того ж у обох є брати та сестри. Оксана молодша у своїй сім’ї, Ігор — у своїй.
Літні відпустки у величезній компанії родичів Оксані почали набридати. І Ігорю теж не подобалося це. Брат та сестра Оксани привозили своїх дітей у село на літо, а самі працювали. За дітьми дивилася бабуся, але, по суті, вся турбота падала на Оксану, бо в неї завжди відпустка влітку — вона педагог, а раніше ще й у декреті була. Місто, прання, прибирання, готування — все це було на ній, бо бабуся вже не встигала і їй було важко.
Не могла Оксана сказати «ні», адже будинок не її, вона там не господиня.
Проводити відпустку у батьків Ігоря теж не було сенсу. Там дві його сестри також привозили дітей, залишали їх, а самі відпочивали на морі та працювали. Щоб допомогти батькам навіть думки не було.
— Що тут робити? Все росте, за дітьми стежити не треба, це село. Нехай гуляють.
І Оксана, і Ігор начебто хотіли відпочити вдвох, але нічого не виходило. Родичі завжди цікавилися, коли у них відпустка. Ніхто з них не хотів проводити її у селі. Тільки іноді заїхати, шашликів поїсти.
Якось Ігор з сестрами заговорив про ремонт батьківського будинку.
— Тобі треба, ти й ремонтуй. Нам цей будинок не потрібний.
— Але ж тут батьки живуть. Взимку вже холодно.
— Ремонтуй.
— Гаразд, зроблю сам.
Цілий рік ми збирали гроші, але батьки не дочекалися. Спершу пішов батько Ігоря, потім і мама. Будинок залишився порожнім. Сестри вирішили його продати.
— Викупай наші частки. Нам будинок не потрібний, а відпочивати ми до тебе приїдемо. Все-таки будинок батьків.
Оксана та Ігор довго думали. Будинок наче шкода, але він старий, потрібний великий ремонт, та й перспектива з такими гостями їх не радувала. По суті їм пропонували замінити собою батьків, стати безкоштовними нянями для дітей.
— Якщо вам будинок потрібний, самі викуповуйте свої частки. Я буду будувати свій.
— Що ви, молодь, так завжди думаєте? Є готовий будинок, а ви — будувати.
З родичами з обох боків також не все пройшло гладко.
— Хто ж допомагатиме батькам? Краще просто продали б.
— Я не єдина дочка.
Будинок батьків Ігоря продали. Вкладати гроші в будинок, де всі відпочиватимуть, було безглуздо. Для дачі ще згодився б, але підтримувати його ніхто не хотів.
Ігор з Оксаною почали шукати ділянку, щоб було зручно. Річка, ліс, школа, робота — щоб усе було поряд. Вони знайшли таку ділянку та розпочали будівництво. У процесі плани дещо змінилися. До будинку додався гараж для майбутнього автомобіля, а також сарай, який збудували практично найпершим. Там уже жили кролики та курки. Сім’я проводила на ділянці майже весь вільний час. Коли зробили опалення у будинку, вони переїхали. На новому місці було зручніше працювати. Все йшло швидше. Хоч і втомлювалися, але все для себе.
Оксана не забувала про батьків. Вона та Ігор часто приїжджали до їхнього села, яке було за 40 км від їхнього нового будинку. Але брат і сестра Оксани були незадоволені. Діти виявилися не привчені до сільського життя, бабуся не встигала за ними та й вони не слухалися, бігали до річки. А дідусь вже хворів і не виходив з дому. Бабуся нарешті сказала дітям «ні».
— Приїжджайте і стежте за ними самі.
Настало довгоочікуване новосілля. Оксана переживала, що тепер родичі почнуть залишати своїх дітей у них на все літо. Так і вийшло, але Ігор узяв усе у свої руки. Родичі зібралися та захоплювалися старанністю молодого сімейства.
— Ну, тепер є, де нашим дітям відпочити. Добре у вас. Яйця, молоко, овочі – все своє, свіже. На все літо ми дітей до вас. Ми хоч гроші зберемо на море, а то з ними одні витрати.
— І ми.
— І ми. — всі раділи.
Ігор та Оксана слухали та дивувалися. Усі хочуть відправити своїх дітей до села до них, а про самих дітей ніхто не питає. Може вони хочуть на море з батьками? Може, у них друзі у місті? Діти дорослішають. Усі хочуть заощадити на дітях.
— Стоп! Про яку економію ви кажете? Хто годуватиме дітей? Молоко, яйця, м’ясо – це добре. А хто за ними стежитиме?
— Так у Оксани літня відпустка, вона ж вчителька. Нехай дітьми й займається.
— Відпустка не все літо. Вона працює у шкільному таборі. А у відпустці ми теж відпочиватимемо.
— Ну…
— Що «ну»? Приїжджайте разом з дітьми та відпочивайте. Самі за ними стежте та готуйте для них. А це ще завдання. Усі до різного привчені. І ще! По господарству допомагайте, якщо вже приїдете. Грядки, курочки, кролики. Полив городу щодня. Води багато треба. Роботи буде достатньо. А потім і на море можна.
— Що ти таке кажеш? Це через вас наші діти втратили відпочинок у бабусь. Хто вирішив зводити будинок? Жили б спокійно, їздили б в село зі своїми дітьми. І наші були б під наглядом. А тепер ще й умови ставите.
— Ми вам не бабусі. До того ж у ваших чоловіків, сестрички, є батьки. Можете звернутися до них. А в гості ми завжди на вас чекаємо.
Усі образилися. Вони розраховували залишити дітей одразу, навіть з речами приїхали. Але не вийшло. Молода сім’я категорично відмовилася. Доведеться відправляти дітей у табір чи брати з собою на море.
