Часто трапляється так, що шляхи рідних розходяться, спілкування або припиняється, або вкрай рідкісне. Сумно, коли це відбувається через те, що хтось перестав приносити користь. Так сталося і в цій історії. Я працюю в логістиці та часто супроводжую з водієм вантажоперевезення різних товарів. Мені нерідко доводиться проїжджати через нашу автостанцію, де можна побачити багато різних людей. Однак найбільше мені запам’яталася одна жінка похилого віку, яка вже довгий час когось чекає на цій автостанції. Якось я вирішила дізнатися, що вона там робить так часто. Підійшла до неї, щоб поговорити, і дізналася про її сумну історію.
Advertisements
П’ять років тому її привіз до нашого міста рідний син. Він сказав, що скоро повернеться. У них тут була кімната в гуртожитку, і син відвіз літню матір туди. Він тоді мав фінансові проблеми: будинок у селі він продав, пообіцявши, що поїде на заробітки, купить собі житло і забере матір до себе. Минуло вже п’ять років, а від сина ні слуху, ні духу. Жінка навіть не має його номера телефону, тому вона чекає його на автостанції, де вони колись попрощалися. Добре, що в неї є дах над головою. Однак пенсія у бабусі зовсім невелика, і її ледве вистачає на ліки та проживання. Але найбільше її серце болить за сина: вона не знає, що з ним, чи він живий взагалі.Біжутерія
Мені стало дуже шкода цю жінку, і я вирішила їй допомогти. Я зробила її фотографію, зібрала всі дані про її сина з її слів і, скориставшись своїми зв’язками, таки знайшла цього лоботряса. Син виявився живим і здоровим, добре влаштувався, знайшов багату наречену, одружився і тепер живе за її рахунок. Про матір він забув, адже від неї, на його думку, вже ніякої користі. Я не могла залишити це просто так. Почала дбати про стареньку, приносила їй продукти, купувала ліки в аптеці. А вчинок її сина нехай залишиться на його совісті…
