Проживши з чоловіком дев’ятнадцять років, у нас з ним були вже дорослі діти, робота, хобі, і я вільно спілкувалася з подругами, приділяючи собі час. Все було гаразд, поки чоловік у свої п’ятдесят не знайшов нове кохання. Степан запропонував прожити півроку з новою пасією, щоб розібратися у своїх почуттях. Наші діти підтримали його, запропонувавши мені відпочити від домашніх обов’язків та шанс для батька знайти щастя.
Моя мати навчала мене відігравати роль для утримання чоловіка, а подруги дорікнули мені за те, що я їх обманювала, показуючи свій ідеальний шлюб. У цей момент я усвідомила, що винна перед усіма, хоча тільки жила своїм життям, не виставляючи напоказ ні радості, ні смутку. Я не стала чекати півроку, як запропонував Степан, і подала на розлучення, щоб він не мав шансів повернутися. Дітям я пояснила, що необхідно ухвалювати остаточні рішення, а не вагатися між варіантами.
Подругам я сказала, що я не винна в їхніх очікуваннях і помилках про моє життя. Якщо вони не хочуть мене бачити, я з цим упокорилася. Моя мати стара, і я продовжую піклуватися про неї, незважаючи на її настанови. Степан намагався повернутися, стверджуючи, що помилився, але я вже знайшла щастя на самоті, насолоджуючись спокійним життям без його невдоволення та вимог. Теп
