Наш будинок був побудований на дві половини, так колись задумав дідусь. Він сам його збудував: в одній частині жили вони з бабусею, а в другій мої батьки. Коли дідусі та бабусі не стало, їхню половину будинку віддали моїй старшій сестрі, а мені сказали, що я залишусь жити з батьками. Сестра незабаром вийшла заміж, і вони з чоловіком одразу заявили: – У нас свій побут, у вас – свій, і ніхто не має втручатися. Мені було вісімнадцять, і я через недосвідченість закохалася в хлопця, який виявився нікчемним. Дізнавшись про мою вагітність, він зник. Я вирішила залишити дитину і стала самотньою матір’ю. Сестра постійно мені цим докоряла. Були часи, коли я навіть грошей на дитяче харчування не мала. Доводилося просити допомоги у батьків, але сестра лише кричала: – Сама народила – сама і годуй!
Ніхто твого спиногриза утримувати не повинен! Але час минав, і багато що змінилося. Син підріс, я знайшла гарну роботу, хоч і в сусідньому селі. Зараз я маю власну машину, і добиратися стало простіше. Мені 28 років, але заміж я поки що не поспішаю. Я не знайшла того чоловіка, з яким хотіла провести все життя. На жаль, нашого батька не стало, і тепер я живу з мамою та сином. За десять років сестра народила трьох дітей та оселилася у своїй половині будинку. Роботи в селі небагато, але мені здається, сестра з чоловіком і не надто її шукають. Я щодня їжджу на роботу, а вдома буваю лише ввечері. Син навчається у школі або проводить час з друзями. Мама займається невеликим городом, який ми ділимо на дві частини. Сестра не хоче садити разом з нами, воліє окремо, і, чесно кажучи, це мене влаштовує. Я не бачу причин працювати на сім’ю сестри.
Ми з мамою навесні засаджуємо ділянку, мама потихеньку її доглядає, а восени ми разом збираємо врожай. Цього року я взяла відпустку. Думала, нарешті відпочину і висплюсь як слід. Але одного ранку мене розбудив шум у будинку. Я одразу зрозуміла, що прийшли племінники. Я люблю дітей сестри, ніколи їх не виганяю і завжди чимось пригощаю. Напередодні я закупила продукти та склала їх у холодильник. Але коли вранці я відкрила холодильник, він виявився практично порожнім. – Мамо, ти віддала продукти дітям? – Запитала я. – Вони взяли самі, – відповіла мама. Я промовчала, не стала нічого говорити. Наступного дня я знову почула розмову сестри з мамою: – Ви що, навіть їжі не купили? Мені нема чим дітей годувати! – Там є крупа та фарш, бери, – відповіла мама.
Після цих слів я вийшла з кімнати і спитала сестру: – Чому ти приходиш до мами по їжу для своїх дітей? Адже у них є здорові батьки, які можуть піти на роботу і заробити! Мама розплакалася: – Шкода мені і сестру твою, і онуків. Що вони, голодуватимуть? – Мені теж шкода племінників, але я не винна, що в них такі недолугі батьки. Я не збираюся їх годувати. Тепер усе обернулося інакше. Я сама можу утримувати свого сина, себе та маму. А сестра, незважаючи на те, що має і руки, і ноги, і здорового чоловіка, просить у мене грошей і їжі. Мені все одно, що кажуть люди, але я не маю наміру допомагати тим, хто колись відвернувся від мене. Я попередила маму, що тепер контролюватиму все, що є в холодильнику. Якщо потрібно, я поставлю на нього замок.
