Все дитинство мені здавалося, що моє єдине призначення займатися домашніми справами. Було щось подібне: мій брат встигає тільки сполоснути чашку, незалежно від того, скільки посуду накопичується, а до моїх обов’язків входило все – від миття посуду до прибирання. Протягом усіх шкільних років всі обтяжливі обов’язки по дому, від прибирання до допомоги в приготуванні їжі, лягали на мене, тоді як брат вважався вічно зайнятим іншими справами – але я ніколи не бачила підтверджень.
Коли я поверталася додому з університету, все повторювалося знову. На відміну від брата, якого опікували під час його візитів, мені одразу доручали безліч справ по дому. Наприклад, під час останнього дня народження моєї матері я була перевантажена приготуванням їжі та прибиранням, тоді як брат неквапливо говорив з нашими батьками. Того вечора, після довгого дня безперервної роботи, я була надто виснажена, щоб брати участь у проводах гостей, і вважала за краще завалитися в ліжко.
Наступного ранку моя сім’я готувалася до другого дня святкування за містом, а мене залишили прибирати наслідки попередньої вечірки. Вони поїхали на машині, а мені належало самій займатися організацією своєї поїздки після прибирання. Відчуваючи, що мене не цінують і не помічають, я вирішила не їхати до них, а повернутися до себе додому. Мій від’їзд залишився непоміченим до наступного дня, а потім батьки лише констатували факт, не виявивши занепокоєння. Упокорившись, я вирішила більше не повертатися, не бажаючи продовжувати залишатися в ролі, яка більше нагадувала прислугу, ніж члена сім’ї.
