Мій Толя завжди був неймовірно скупим. Спершу я думала, що це нормально — людина економить, не витрачається на непотрібні речі. Але з часом стало зрозуміло, що його скнарість не має меж. Квіти мені він дарував раз на рік на день народження, а подарунки вибирав такі, наче спеціально шукав найдешевше. Навіть коли я народила нашого сина, Толя пошкодував грошей на таксі, щоб забрати мене з пологового будинку: — Нічого, лише 10 хвилин пішки. У крайньому випадку, сядемо на маршрутку! — Толю, у мене були важкі пологи, я ледве стою на ногах! Добре, що кум був на машині і відвіз нас додому. За весь час нашого шлюбу я не побувала ні на морі, ні на відпочинку в горах. Толя вважав це марною тратою грошей:
— Всі ці курорти просто пастка для таких простаків, як ти! — Але я хочу відпочити, поплавати у морі… — Поїдемо до мами на дачу, там є озеро — плаватимеш там. До речі, його мама, моя свекруха, теж була неймовірно ощадливою жінкою. Напевно, саме вона прищепила Толі цю рису. Вона жила на дачі, де все було старим: меблі з радянських часів, посуд з тріщинами, склеєний суперклеєм. Я не раз пропонувала їй допомогти з ремонтом, навіть подарувала набір нового посуду, але вона його так і не розпакувала. Найнеприємніше, що свекруха та Толя були категорично проти, щоб ми записали нашого сина до футбольної школи. Коли я не витримала, сама оплатила заняття та купила йому форму: — Навіщо це? Нехай у дворі м’яч ганяє, чим витрачати гроші на це! Нещодавно був день народження Толі. Я сподівалася, що ми відзначимо його у ресторані, адже гостей планувалося багато.
Але Толя, як завжди, був проти: — У кафе? Та ти знаєш, скільки там рахунок вийде? — І що, мені тепер цілий день стояти на кухні?
— Звичайно! Будемо вдома святкувати, я не збираюся платити такі гроші за ресторан. Ми рано-вранці поїхали на ринок, купили всі продукти, і я з обіду до пізнього вечора готувала. Навіть світло відключали, і я переживала, що їжа зіпсується. На свято прийшли всі родичі Толі, чоловік десять мінімум. Я не встигала нормально поїсти, то м’ясо духовки діставала, то наливала чай. І ось свекруха за столом запитує:
— Анько, а що ти чоловікові на день народження подарувала? — Я купила йому гаманець. — І все? Такий маленький подарунок? — А що ще треба? — Хороша дружина дарує чоловікові гідні подарунки, а не якісь там гаманці. Терпець у мене урвався. Я вже не дивилася ні на гостей, ні на свято: — А добрий чоловік допомагає дружині готувати, дарує квіти, а не шкодує гроші на елементарні речі. Хороший чоловік – це не ледар! Свято було зіпсоване, а я залишилася винною, тому що «скаржилася на Толю». Гості не підтримали мене. – Дякую, ти зіпсувала весь вечір. Тебе хтось просив? Чи не могла один вечір потерпіти? – Сказав Толя. Після цього ми з ним тиждень не розмовляли. Він навіть після роботи почав їздити на дачу до мами вечеряти, хоч це 20 кілометрів від міста. Що мені робити далі?
