Життя моєї сестри Надії було нелегким. Її чоловік Микола потрапив у ава рію, через що більше не зміг працювати. Вони важко зводили кінці з кінцями, особливо після того, як Надія теж втра тила роботу. У них було дві доньки, Оля та Юлія, про яких треба було дбати та давати їм освіту. Щоб заробити грошей, Надія поїхала працювати до Італії, залишивши дівчаток на батьківщині. Микола робив усе, що міг, щоб забезпечити сім’ю – і навіть навчився лагодити взуття. Надія приїжджала додому двічі на рік, щоб відвідати його та доньок.
Минали роки, Надія nродовжувала старанно працювати, щоб забезпечити свою сім’ю. Вона хотіла заробити достатньо грошей, щоб купити житло своїм донькам, які не хотіли жити зі своїми батьками на селі. Але доньки не оцінили її зусиль і навіть не потрудилися знайти роботу, щоб прогодувати себе. Натомість вони у всьому покладалися на своїх батьків, особливо в плані грошей та їжі. Якось Надія повернулася додому на канікули, але Микола відмовився відпустити її назад до Італії. Він вірив, що вони могли б прожити в селі зі своєю фермою та городом.
Доньки були незадоволені цим рішенням і сkаржилися, що їхні батьки не забезпечують їм краще життя. Надії та Миколі нарешті набридло, і вони вирішили перестати давати своїм дочкам гроші. Незважаючи на поведінку дочок, Надія повернулася до Італії на місяць, щоб доnомогти своїм роботодавцям знайти нового працівника. Коли вона повернулася, то використала зароблені гроші на ремонт їхнього будинку. Однак її дочки, як і раніше, відмовлялися відвідувати її або забезпечувати себе самі. Надія та Микола зрозуміли, що дітей важко поставити на ноги, а ще важче навчити їх цінувати тяжку роботу. Вони вирішили назавжди відпустити своїх дочок, щоб дозволити їм навчитися заробляти самим.
