Я не можу повірити, що зі мною сталася така ситуація. Мені важко про це говорити, але я вирішила поділитися своєю історією, незважаючи на сором і незручність. Можливо, я шукаю підтримки та розуміння, бо перебуваю в повному замішанні і не знаю, як вчинити далі. Минув уже рік, а я так і не зробила жодних кроків, щоб якось виправити цю ситуацію. Про це неможливо розповісти близьким людям, зрозуміло, чому. Справа в тому, що я без розуму закохалася в однокласника своєї дочки, і мені не під силу впоратися з цим почуттям. Проблема очевидна: нещодавно мені виповнилося 40 років, а йому навіть 20 ще немає. Коли раніше я чула історії про те, як усе «трапилося несподівано», мені це здавалося чимось далеким та незрозумілим. А тепер таке сталося зі мною.
Він був однокласником моєї доньки. Вперше ми зустрілися два роки тому, взимку. Тоді вони закінчували одинадцятий клас. Як це сталося, чому нас так притягнуло один до одного, я не можу пояснити. Наші серйозні стосунки розпочалися, коли йому виповнилося 18 років. Можливо, до мене в нього була дівчина, але я ніколи не ставила таких запитань. Це здається неважливою деталлю. Але факт залишається фактом: у нас з ним не просто різниця у віці, а справжня прірва. Він справді чудовий хлопець. Розумний, вихований, зараз навчається у хорошому університеті. Але він не може прожити й дня без мене, і хоч я розумію, що ці стосунки можуть нашкодити йому, я нічого не можу з собою вдіяти. Мені неймовірно добре з ним. І справа не лише в інтимному боці.
Ми знайшли спільну мову, можемо говорити на різні теми, проводимо час у спокійній атмосфері, обнявшись. Я ніколи в житті не відчувала такої гармонії та затишку. Він, хоч і молодий, здатний подарувати мені відчуття безпеки, якого мені завжди так не вистачало. Найважче у цій ситуації те, що я знаю його батьків. Ми сиділи за одним столом на випускному, його мама досі вітається зі мною, а я змушена посміхатися їй у відповідь. Що мені робити? Об’єктивно я розумію, що рано чи пізно ці стосунки можуть зіпсувати йому життя. І колись правда відкриється, і як мені тоді дивитися в очі його батькам? Я уявляю себе на їхньому місці. І як буде на мене дивитися моя дочка? Вона подумає, що її мати збожеволіла. Відпустити його? Це вище за мої сили. І він сам не хоче мене відпускати. Ніколи в житті я не відчувала таких сильних почуттів та бажання. Я просто не знаю, чим усе це закінчиться, і боюся уявити наслідки. Але зараз нам так добре разом.
