Нещодавно у супермаркеті зустріла свою знайому. Вона виглядала сумною, тому я вирішила поцікавитися, чи все у неї гаразд. У відповідь вона поділилася зі мною своєю ситуацією: «З першим чоловіком я розлучилася, коли наша дочка була зовсім маленькою. Довгий час я не хотіла жодних нових стосунків, повністю розчарувалася в чоловіках. Так пройшло майже десять років, поки я не зустріла його – чоловіка моєї мрії. Спочатку ми зустрічалися таємно, але нещодавно він зробив мені пропозицію, і я погодилася.
Пішла з головою в підготовку до весілля і попросила колишню свекруху на цей час взяти до себе мою тринадцятирічну дочку. Вони чудово ладнають, і, здається, дочці з бабусею подобається навіть більше, ніж зі мною. Я нарешті можу присвятити час своєму особистому життю. Молодість свою я віддала дочці, забезпечуючи та виховуючи її. А її тато навіть аліменти не платив. Може, нарешті, і його рідні зроблять свій внесок? Я запитала у дочки, чи не хотіла б вона залишитися у бабусі на більш довгий термін. Вона нічого не відповіла, і мені здалося, що це її зачепило. Я люблю свою дочку, але вважаю, що нечесно, що колишній живе на своє задоволення, а я маю відмовитися від особистого щастя.
Ми поговорили з дочкою, вона не виявила особливого ентузіазму, але й не заперечувала. Однак мені здалося, що це її зачепило. Я не хочу, щоб вона почувала себе покинутою. Звичайно, через час я її заберу, але зараз хочу пожити з коханою людиною та приділити увагу собі. Як мені допомогти дочці зрозуміти моє рішення і зробити так, щоб вона не ображалася?». Щиро кажучи, ця ситуація мене шокувала. Як можна обирати чоловіка замість дочки? Я справді не розумію її. У дитинстві мене теж часто залишали з бабусею, щоправда, через роботу, а не заради стосунків. Проте образа залишилася й досі. Дитина не повинна розумітися на житті батьків, навпаки, мати повинна враховувати почуття своєї дитини. Не знаю, як складеться її сімейне життя з цим чоловіком, але дочку вона може відштовхнути від себе назавжди. Хіба я не права?
