Ганні з ентузіазмом зателефонувала її подруга Віра і запропонувала зайнятися скандинавською ходьбою. Спочатку скептично налаштована, Ганна погодилася, бажаючи долучитись до активного зимового відпочинку. Разом вони вирушили до лісу, насолоджуючись свіжим повітрям та пейзажами. Щодня вони зустрічали товаришів по прогулянці, зокрема й вісімдесятирічного Федора. Він йшов з маленькою літньою собачкою і завжди вітав їх теплим «Доброго дня!».
На одному з тижнів Федір зник, що викликало занепокоєння Ганни та Віри. Коли він повернувся, вони дізналися, що його улюбленого собаки Жульки не стало. Згодом Федір поділився з жінками своєю зворушливою історією життя: втрата дружини, зрада сина та онука, втіха, яку він знаходив у лісових прогулянках та у своєму вірному другові. Бачачи його самотність, Ганна великодушно запропонувала Федорові оселитися у її сільському будинку.
Там він розквіт, займаючись повсякденними справами і насолоджуючись спокоєм. Він розповів Ганні про схованку з грошима, які призначалися їй на знак подяки. Незважаючи на свої сумніви, Ганна прийняла їх, шануючи його бажання. Минули роки, і одного весняного дня Федір Іванович мирно помер у віці 92 років. Ганна та Віра оплакували, згадуючи його доброту та щедрість. На прикладі Федора вони зрозуміли, що іноді узи, створені добротою, можуть бути міцнішими за кровні.
