Мене виховували мама та бабуся, бо батько пішов з сім’ї, коли я був маленьким. Бабуся сиділа зі мною, поки мама працювала на трьох роботах, щоб нас прогодувати. Іноді я не бачив маму кілька днів, бо вона працювала на заводі, чергувала ночами у лікарні та підробляла листоношою в селі. Мама пожертвувала собою, щоб я нічого не потребував. У мене був модний одяг, велосипед, новенький ноутбук і навіть поїздки на море до Одеси. Я намагався їй допомогти по господарству: пас корів, рубав дрова, працював на городі та допомагав сусідам ремонтувати будинок. Але головне — я старанно навчався у школі. Після закінчення школи мені забракло кількох балів, щоб вступити на бюджет в університеті.
Я хотів поїхати на заробітки до Польщі, щоби накопичити грошей на навчання. Але мама продала половину нашого городу і віддала мені гроші. — Ось, синку, навчайся! Адже ти завжди мріяв жити в столиці. Що тобі робити у цьому маленькому селі? Після першого курсу я залишився у Києві, де підробляв вантажником, офіціантом, писав курсові та дипломи для одногрупників. На зароблені гроші купував мамі подарунки — одяг, взуття, сережки на її 40-річчя. — Сину, ти що, пограбував банк? — Ні, мамо, просто хотів тебе порадувати.
Ти заслуговуєш на краще. Однак, коли в мене з’явилася дівчина, часу на маму поменшало. Ми з Аліною ходили по кафе, кінотеатрах, а подарунки їй обходилися мені в копійчину. Мама ніколи не скаржилася, що я рідко приїжджаю чи не дзвоню. На весілля вона подарувала нам велику суму грошей, продавши другу частину городу та додавши накопичені заощадження. Цих коштів вистачило, щоби купити квартиру в передмісті Києва. Минуло кілька років. У мене бізнес, дружина в декреті, справ безліч. І ось я забув про день народження мами. У метушні зустрічей з партнерами та конференцій навіть не глянув на календар. І коли зрозумів, що минуло вже три дні, закричав від досади. Я кинув усі справи, купив троянди, поклав у конверт гроші і, як пригорілий, помчав до мами.
Але вона не піднімала слухавку, а коли я приїхав, у хаті було темно, і ніхто не відчинив двері. Я вже був готовий її вибити. — Сину, ти що тут робиш? — раптом почув я за спиною. — Мамо! Я намагався тобі додзвонитися, але не зміг. Ось приїхав… — Я була на вечірній службі у церкві, а потім зазирнула на чай до сусідки Нюрки. — А телефон? — Ой, утопила його, коли воду набирала з колодязя. Поки віднесла у ремонт, та й навіщо він мені? Але ти чому приїхав? — Пробач, мамо, я зовсім забув про твій день народження, робота замотала… — Синку, головне, що ти тут. Проходь, у мене є тортик, зробимо чай. Мама не сказала ні слова про свій день народження, а тільки розпитувала про мою сім’ю та роботу. Вона категорично відмовлялася брати гроші, але я тихенько поклав конверт у її сумку перед відходом. Мені пощастило з такою мамою, і я пообіцяв собі, що ніколи не залишу її без підтримки.
