Багато років тому моя старша сестра вийшла заміж за італійця і переїхала на його батьківщину, де здобула щастя. Вони живуть у гарному будинку і ведуть такий спосіб життя, про який вона не могла б мріяти, залишаючись у себе вдома. Робота, машина, часті відпустки – її життя завжди здавалося мені ідеальним. Ми з Машею – вихідці зі скромної родини: наш батько – таксист, а мати – медсестра.
Маша познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком під час навчання у столиці. Після закінчення навчання та народження першої дитини вони і переїхали до Італії. Я ж лишилась у нашому містечку, вийшла заміж за місцевого хлопця, і у нас народився син. Зараз ми винаймаємо невелику квартиру, а мій чоловік працює на заводі без будь-яких перспектив на краще майбутнє. Бачачи яскраве життя Маші за кордоном, я завжди заздрила їй. Якось вона запропонувала нам переїхати до неї до Італії, де її свекри допомогли б нам облаштуватись.
Однак мій чоловік відмовився залишати батьківщину. Він вважав, що має залишатися поряд з батьками, які розраховували на його підтримку. Незважаючи на важке життя тут, мій чоловік чинить опір змінам: на нього впливає віра його батьків у світле майбутнє на батьківщині. Я хочу кращого життя для нашої родини, але чоловік залишається непохитним. Я щосили намагаюся переконати його, мріючи про можливості за кордоном, які обіцяє Маша, але він ні в яку. Як мені впоратися з цією проблемою?
