Я вийшла заміж відразу після школи, і, оскільки мій чоловік був ще студентом, ми жили з його мамою. Моя рідна мати пропонувала нам пожити в неї, але мені не подобалося село. Спочатку свекруха була добра до мене, і перші півроку ми не мали ніяких проблем. Однак, як тільки я освоїлася в її будинку, вона почала постійно критикувати та принижувати мене. На третьому місяці моєї вагітності ситуація погіршилася.
Свекруха все частіше ображала мене, змушуючи почувати себе неповноцінною. Щоб впоратися з цим, я просто перестала з нею розмовляти. Коли мама дізналася про мої проблеми, то пообіцяла допомогти з житлом. Вона поїхала за кордон, і протягом кількох років ми разом назбирали достатньо грошей на однокімнатну квартиру, хоча були націлені на двокімнатну. Тим часом поведінка свекрухи залишалася нестерпною.
Незважаючи на підтримку чоловіка, його інтерес до машини змусив мене використати наші заощадження, щоб купити її, вважаючи, що це сімейне рішення. Моя мати розлютилася, коли дізналася про це. Під час візиту вона сказала мені, що квартири не буде, бо їй потрібні гроші на ремонт будинку у селі. Вражена і відчуваючи себе зрадженою, я зрозуміла, що залишилася ні з чим. Мама запропонувала мені самій працювати, щоб накопичити на житло, а моєму чоловікові – піти таксистом. Після такої різкої зміни я відчувала себе покинутою і запитала себе: як вона могла так вчинити з власною дитиною?
