– Мамо, а де тато? — спитав дванадцятирічний син Олени, Артеме. Її очі заплющилися, і вона раптом замовкла. – З ним щось трапилось? – спитав Артем. – Ні, з ним усе гаразд. Він… Він пішов до іншої жінки… – відповіла вона. – Чому? – Іноді таке трапляється. Треба бути готовим до всього. – Він кинув нас заради неї? – Артеме, твій батько любить тебе. Він покинув мене, а не тебе. – Мамо, я примушу його заплатити. Не проливай сліз із-за нього! До цього моменту Артем був у чудових стосунках із батьком. Вони були міцно пов’язані, часто займалися спортом разом та були добрими друзями. Кожні вихідні чоловіків складалися з риболовлі, походів та метушні в гаражі.
Для Артема ці дні стали історією. Батько, який його зра див, був для нього в минулому. Його різка зміна не залишилася непоміченою вчителькою, яка висловила свої побоювання Олені. Після чергової зустрічі з директором Олена вирішила поговорити з Артемом. – Артеме, я розумію твою образу на батька, але це не може вплинути на твоє навчання. Я не кидала роботу, не влаштовувала хаос та драму. – Мамо, ти ж не кинеш мене? Адже ти теж можеш знайти когось іншого… – Артеме, ти – мій світ. Я ніколи тебе не кину! Про що ти говориш?! – Мамо, не бери від нього грошей. Давайте викреслимо його з нашого життя. Скоро я сам почну працювати, і ми всі разом налагодимо.
– Зрозумій, я не впораюсь сама. Він має якийсь час платити аліменти. – Добре. Я просто не хочу, щоб він був у нашому домі. Я покращу свої оцінки і не розчаруватиму тебе. Обіцяю. Артем дотримався своєї обіцянки. Він відмовлявся бачитися з батьком, але не уникав його, тобто, якби у батька справжнє бажання побачитися з сином, він міг би. Якось Олена повернулася додому зовсім засмучена і вся бліда. – Мамо, що трапилося? – Твій батько потрапив в аварію. Він у реанімації. – Ти хочеш його відвідати? – Запитав хлопець холодним тоном. – Мені потрібно. Його нова дружина покинула його. Він їй не потрібен у такому стані. Завдяки лікарям та турботі Олени, здоров’я Сашка покращало.
Він був прикутий до ліжка, але йому було краще. Олена робила все можливе, щоб полегшити його страждання, забувши всі образи та сварки. Якось вона прийшла з роботи і сказала Артему: – Зараз одужання твого батька залежить від його волі. Йому потрібна мотивація. – Що мені робити? – поцікавився Артем. – Може, пробачиш його і відвідаєш? Від цього залежить його життя. – Я теж про це думав. Я згоден. Коли Сашко побачив Артема біля свого ліжка, він плакав і вибачався. Він розумів весь тягар своїх вчинків. Зіткнувшись із ризиком не дожити і до наступного дня, він усвідомив свою справжню місію. Чоловік сподівався виправити свої помилки, розуміючи, що такої відданої та вірної жінки, як Олена, немає у всьому світі.
