Світлана Семенівна приїхала до цього села за розподілом чотири роки тому. Усі її друзі, її наречений залишилися в минулому житті. Тут у неї були лише учні, яким вона присвятила себе всю. Сьогодні останній день перед зимовими канікулами. Вийшовши зі школи, дівчина побачила свою ученицю, Ірочку, яка стояла в шкільному дворі і задумливо щось креслила на снігу, що випав, прутиком. – Ірочко, а ти чому не йдеш додому? – Не хочу. Він там п’яний прийшов. Під ранок. Впав спати прямо в коридорі. Напевно, там і спить, – дівчинка заплакала.
Світлана знала, що три роки тому не стало її матері. Батько, Стас, дбав про дочку сам. А останнім часом почав пити. – А ходімо до мене, – запропонувала вона. – Пиріжків з тобою напечемо. Мультфільми на комп’ютері подивимося. Пішли? – Так! – Дівчинка засвітилася від радості. Вдома вони весело провели час. Увечері, помивши дівчинку, Оля поклала її спати. Вранці, залишивши її вдома, Світлана попрямувала до її батька. – Світлано Семенівно? Проходьте. Що-небудь трапилося? – від Стаса, що відчинив двері, разило перегаром. Обличчя опухле, волосся стоїть дибки. – Сталося, – відповіла вчителька, проходячи до кімнати.
– Іра щось наробила? – занепокоївся батько. – Ні. До речі, не скажете, де вона? – Спить, мабуть. Адже канікули. – Впевнені? Стас кинувся до кімнати, вискочив звідти зблідлий. – Вона спала в мене, – сказала Світлана. – А ви навіть не помітили її відсутності. Ваша дівчинка дуже переймається за вас. – Я більше ні-ні! Я люблю свою дитину. Я виправлюся. – Ми з Ірою прийдемо ввечері. Наведіть чистоту в будинку, приведіть себе в порядок і приготуйте вечерю. – Ми для вас пиріжків спекли! – сказала Світлана увечері, коли вони з Ірочкою прийшли до неї додому. – А я для вас святкову вечерю приготував! – привітав їх Стас… “Загадані в новорічну ніч бажання виконуються. Я знаю, що я забажаю!”, – подумала Іра, дивлячись, як її батько та улюблена вчителька весело спілкуються за столом.
