Повернувшись додому у грудні, ми з чоловіком говорили про його любов до України та її людей. Він зазначив, як ми накриваємо наші святкові столи у три шари, що він знайшов дивовижним. Проживши в Італії 17 років, він бачив там лише скромні святкові столи. Я поїхала до Італії на заробітки, але моє життя склалося інакше, і я вийшла заміж у 37 років. На той момент я вже була одного разу роз лучена, і я мала 16-річну доньку, яка залишилася з мамою. У мене з моїм нинішнім чоловіком поки що немає спільних дітей.
Коли п’ять років тому моя дочка у відчаї подзвонила мені і сказала, що її наречений відмовився одружитися з нею, дізнавшись про її ваrітність, я запевнила її, що ми щось придумаємо, і їй не варто так сильно переживати. Я не знала, як сказати чоловікові, але, дізнавшись про це, він відразу запропонував нашій дочці приїхати до Італії, щоб наро дити дитину в нас і залишитися з нами.
Все було так і вирішено, але раптом наречений доньки зробив їй пропозицію, і вони залишилися в Україні, де тепер мешкають у власній квартирі. Коли в Україні почався цей kошмар, зять пішов добровольцем , а вітчим з метою безпеки привіз мою дочку та онуків до Італії. Мій чоловік ставився до них добре, і він захоплювався мужністю українців у захисті своєї землі. Він почав посилати гроші на підтримку армії і часто розмовляв із моїм зятем, питаючи, що їм потрібно, і посилаючи їм усе потрібне. Ми зараз в Україні, і мій чоловік після приїзду пожер твував 1000 євро в ар мію. Я вдячна долі за нашу зустріч із ним і впевнена, що скоро все знову буде добре!
