Микола собі місця не знаходив. Вже місяць його дружина Ганна зовсім змінилася. Замість готувати йому з сином сніданок, вона тепер завдає марафету. Замість того, щоб вдаватися з роботи та готувати вечерю, вона ходить по театрах, кіно та виставках. Стала носити короткі сукні. З глибоким декольте. А вчора Микола не втримався і заліз до неї у сумочку. З обшуком. А там листа. Більш ніж відверте. “Анюта, kохана, я весь нудьгував по тобі! Не можу знайти слів, щоб висловити, як я чекаю зустрічі з тобою. Куди не подивлюся, всюди бачу твій погляд, твою посмішку…”.
Судячи з того, що папір потріпався, лист давній, а отже, й стосунkи у них уже давно. Весь день він думав, як розпочати розмову. Нічого не вигадав. – Аня, я все знаю! – сказав він дружині, коли та повернулася додому. – Що всі”? – Про твої стосунkи з іншим чоловіком! – З якимось “іншим”? – засміялася дружина. – З тим, хто написав тобі листа! “Я весь нудьгував по тобі …”. Со ром! Аня засміялася щасливим сміхом. Микола нічого не розумів. Заспокоївшись, Аня сказала: – Тобто ти копався у моїй сумочці? – Так! – І читав лист, призначений мені?
– Так! – А те, що цей лист ти сам написав, не пам’ятаєш? – Так! Що? По-твоєму, я свого почерку не впізнаю? – У тебе тоді були пошkоджені пальці. Ти писав лівою. – Микола справді згадав і про травму руки, і про листа. – Але навіщо ти його носиш із собою? – За порадою nсихолога. – Психолога? – Коленько, я втомилася. Тільки й роблю, що доглядаю тебе і сина. Я не хочу рушити наш шлюб, тож звернулася до nсихолога. Він і порадив, щоб у особливо важкі хвилини я читала твої листи… Уранці Аня прокинулася від смачних запахів. На кухні господарював син. У вазі стояли квіти. – Мама, чай чи кава? – Кава. Де батько? – Я тут. Ось. Новий лист замість старого. Потім прочитаєш. А що ти плануєш на вечір? Може, підемо разом до театру?
