Із чоловіком ми познайомилися на сільській вечірці. Я тоді в селі жила та працювала бібліотекарем. Батьки Павла вирішили на старості років придбати житло на природі, їх почала стомлювати міська метушня. Вони залишалися на селі всю весну і літо, а холодної пори року поверталися назад у місто. На вечірці він сам до мене підійшов, почав звати танцювати. Алкоголь йому додав сміливості. Взагалі того дня він за мною як хвостик ходив. Спочатку я його відшивала, а потім таки розговорилися.
У результаті додому поверталися з ним під ручку та весело сміялися. Взагалі закінчення дня я пам’ятаю невиразно. Вранці на мене накотило nохмілля. Голова була важка, ніяк не могла відірвати від подушки. Я озирнулася і сkрикнула: -Павло, що ти робиш в моєму ліжку?! -Та не кричи ти, голова ж розколюється! Сам не знаю, пазли, мабуть, збирали! – глузливо відповів хлопець, тримаючись обома руками за голову. -Може ти щось пам’ятаєш? Я похитала головою. У результаті він одягнувся та пішов.
Я не могла повірити, що це сталося зі мною. За свої 28 років я ніколи не поводилася так безтурботно! Буквально за тиждень Павло з родиною поїхали. Я навіть зітхнула з полегшенням, бо боялася, що чутки про нашу спільну ніч розлетяться по селі. Через місяць я відчула нездужання і пішла до ліkаря. Тут мене приголомшили новиною, що я ваrітна. Спочатку я розгубилася, але вирішила все-таки наро джувати. Жінка я самотня, хоч буде хтось, щоб подати води. Але я не знаю, чи варто розповідати Павлу про ваrітність?
