Декілька років тому в моєму житті трапилася така історія, яку я ніколи, напевно, не забуду. На дні народження подруги я познайомилася із приємним хлопцем, Дмитром. Ми розмовляли на святі весь час, а потім він провів мене додому, ми обмінялися номерами, і вже за два дні він запросив мене на побачення в кафе. На побачення Дмитро з’явився у костюмі з краваткою та з букетом квітів. Мені стало так смішно, я навіть ненароком запитала, чому він так вирядився. В іншому все пройшло добре. У нас із Дімою було багато спільного: схожі погляди на життя, інтереси…
Ми кілька місяців уже зустрічалися, коли зрозуміли, що в наших відносинах настав новий період: нам пора з’їхатися. У суботу я зібрала свої речі до валізи, а в неділю переїхала до Дмитра. Мене одразу насторожило те, що він жив у однокімнатній квартирі, та в такій, що там не було варіантів усамітнитися. У моєму домі я спокійно могла закритися від усіх, а тут мене лякав факт, що ми весь час мали бути разом, 24/7. Загалом, я розклала свої дрібнички по полицях і налаштувалася на краще, тільки кращого не сталося. Вже наступного ранку ми прокинулися від дзвінка.
Дзвонила мати Дмитра. Він простяг мені телефон і сказав, що його мати хоче зі мною поговорити. — Чого спиш? Ану вставай, сніданок Дімці готуй, безсовісна, — сказала мені вона без «здрастуй» і «прощавай». Я написала Дімі список покупок з такими продуктами, щоб він трохи повозився, а сама почала збирати валізи назад. Вже хвилин за 10 я вилетіла пробкою з того будинку навіть зуби почистити не встигла. Діма постійно дзвонив мені, коли повернувся додому, писав, але я йому не відповідала. Мені не було чого йому сказати. Дзвінок мами став сигналом для мене, і я прийняла правильне рішення.
